не принесе, – але цей люд забуває, що і йому нічого не приносить, коли він дізнається ім’я самогубця, труп якого знайдено в лісі, або як виглядають далекі краї, що ними він мандрує у кіно – це йому нічого не дає, окрім, власне, щирого задоволення, яке випливає із заспокоєння цікавості, потягу до знання. Однак помилявся би той, хто вважав би, що ми володіємо потягами лише для того, аби ті слугували нам джерелом задоволення, яке виникає на основі їх заспокоєння. Це задоволення є приманкою, яка схиляє нас до заспокоєння потягів, хоча саме їхнє заспокоєння поза задоволенням, пов’язаним із ним, має набагато глибше значення і набагато більшу важливість. Бо дії, за допомогою яких ми заспокоюємо наші потяги задля, – як нам здається, – самого лише задоволення, потрібні або для підтримування і розвитку нашого власного життя, або для підтримування і розвитку життя людства. Достатньо згадати собі роль, яку відіграє в нашому житті потяг до їжі, який проявляється в голоді, заспокоєння якого приносить нам таке інтенсивне, таке велике задоволення. Однак ніхто не скаже, що ми їмо лише з тією метою, аби принести собі задоволення. Бо їмо, щоб не померти з голоду, щоб вижити.
Отже, набуття знання багато у чому є подібним до харчування, і ця подібність проявляється у цілій низці метафор, які використовує наша мова, говорячи про знання та його набуття. Ми називаємо порожньою голову, якій бракує відомостей та знання, так само як порожнім є шлунок. Йому треба їжі, так само як і порожній голові треба духовної, розумової поживи. Сьогодні найбільш поширеним засобом розумової поживи є книжки, адже над королівською бібліотекою у Берліні прусський король, смертельний ворог нашого народу, але дбайливий просвітитель власного народу, помістив напис: «Миітішепіиш зрітііш». В релігійній літературі навіть говориться про духовну поживу. А найвищі навчальні заклади, тобто університети, один з яких, наш Львівський університет Яна Казимира, сьогодні запросив панство на цю зустріч, називають Alma mater – матір’ю, яка живить, бо звідси виходить, безпосередньо чи опосередковано, пожива для духу і розуму для усіх представників народу і суспільства.
І так само як від доброї їжі організм росте і розвивається та з кожним днем все більше набирається сил, так і розум, живлячись духовною стравою, набуває знань і збагачується відомостями, й щодня зростає на силі. Ці сили духу слугують, так само як і сили тіла, найпростішим життєвим потребам та їхньому заспокоєнню. Боротьба за існування уже на найнижчих щаблях розвитку індивіда потребує не лише сильних пліч, але також і знання про те, як, коли і де ці сильні плечі застосовувати. І вже тоді людське знання, набуте з досвіду, стає, окрім добре розвинутих м’язів, тією силою, котра гарантує людині перемогу у наступальній та оборонній війні з дикими звірами чи з ворожими племенами.
У ті прадавні часи, коли людина з кожним днем набувала якогось нового досвіду, розширюючи тим самим свої знання, одного разу вона відкрила таке знання, завдяки якому почуття її власної сили і могутності непомірно зросло. Людина дізналася, що