над ними далекосяжний вплив, який триває протягом століть і тисячоліть. І видається безсумнівним, що влада над людськими серцями, керування людськими душами, є однією із найбільших сил, доступних людині. З цього також випливає цінність і значення тих галузей знання, котрі, як наприклад історія, вчать нас пізнавати душі людей і колективні душі народів, їхнє життя і примхи долі, і відкривають нам таємниці їхніх мотив і намірів. І тому, хоча історик має справу з минулим, але він працює для сьогодення і для майбутнього, адже насправді історія magistra est vitae – історія вчить нас життя.
Якби ми більше нічим не завдячували знанню, окрім того, що воно дозволяє нам впливати та реальність і передбачати майбутнє, і дозволяє нам це робити як у сфері природи, так і – хоча, може, й меншою мірою – у сфері людського життя, вже цього було б достатньо для проголошення гасла, що знання – це сила. Але даючи нам усі ці вигоди і наділяючи нас такими великими можливостями впливу, освітлюючи нам дорогу життя, аби ми могли охопити поглядом напрямок, в якому йдемо, і могли побачити знаряддя праці, що лежать на дорозі, воно одночасно розсіює морок і тим самим звільняє нас від того неприємного відчуття, яке породжує в кожній людині таємнича темрява. а такою темрявою є численні хибні судження та забобони, які походять з дитячого віку людства, і тримаються тим затятіше, чим слабше променіє світло знання та освіти. Ці хибні судження та забобони обмежують людину, отруюють їй життя, паралізують сміливий політ думки – і дуже часто вони зводять її на манівці, кажучи їй марнувати час і сили на досягнення недосяжних речей. Якою бідною є, наприклад, людина, яка боїться чарів, боїться числа 13, жахається, коли хтось подає їй руку через поріг – як шкода сил і часу людини, котра все своє життя витрачає на те, щоб за зірками визначити власне чи чуже майбутнє, або ж скніє над комбінаціями лотерейних чисел, або над винайденням універсальних ліків від усіх хвороб! Ці хибні судження, забобони і змарновані зусилля – смішні, але вони не є чимось висмоктаним із пальця і, можливо, не треба навіть виїжджати за межі Львова, аби зустрітися із ними. Існують також хибні судження іншого виду, від яких нас знання почасти звільнило, а почасти лише зараз починає звільняти. Такими хибними судженнями були переконання про можливість віднайдення квадратури кола, або можливість створення вічного двигуна – таким хибним судженням є переконання, буцімто можна знайти таку форму суспільного устрою, яка б однаково задовольняла усіх людей. Знання – мірою свого розвитку – звільняє нас від такого виду хибних суджень; кожен його крок вперед звільняє людство від тої чи іншої примари, яка тяжіє над ним. Зрештою, кожен з нас має не одну примару, яка отруює йому життя. І нам здається, що ми маємо право вимагати, аби інші люди у своїх судженнях, переконаннях, намірах і захопленнях погоджувалися з нами. Де ми бачимо відмінність у поглядах, там стараємося наш погляд накинути іншому, а коли нам це не вдається, коли інший залишається при своєму, починаємо якось менш