людського знання, а саме, про констатування та опис перших явищ чи предмету, наш досвід відіграє дуже незначну роль і надає нам певною мірою лише здатність до того, аби ми могли застосувати вищезгадані закони нашого розуму. Адже на них спирається все описове знання, таке як ботаніка, зоологія, мінералогія, анатомія, географія тощо.
2. Однак згадані щойно науки займаються чимось більшим, аніж лише описом. Після опису йде класифікація. А опис, який би не поєднувався з класифікацією, або не уможливлював би її, не мав би жодної наукової цінності. Так само можемо сміливо сказати, що знання, яке обмежується перерахуванням несисте-матизованих предметів, навіть якнайкраще та найдокладніше описаних, насправді не заслуговує називатися знанням.
Отже, якою єоснова класифікації Безсумнівно, розуміння [wyobrażnia] типів [rodzajow] івидів [gatunkow].
Все, що з певних міркувань, якщо ці міркування є підставою поділу на види і типи, є подібним, утворює такий тип чи вид. Отож, підставою будь-якої класифікації є поняття типу і подібності, за допомогою якого предмети, котрі належать до одного виду відрізняються як певна цілість, від предметів, що належать до інших типів.
Ще нерозв’язаним залишається питання, чи людина приходить до поняття типу шляхом досвіду, тобто, бачачи розмаїті подібні між собою предмети і кажучи, зауваживши цю подібність, що ці предмети належать, з певних міркувань, до одного типу; чи людина, маючи від природи певні загальні поняття, намагається окремі явища і предмети підпорядкувати цим загальним поняттям. Але все ж таки про всяк випадок приймає рішення про те, до якого класу належить якийсь предмет на основі подібності, яку має цей предмет у порівнянні з іншими предметами того ж класу. А оскільки подібність стосується ознак і властивостей предметів, тому треба у ній розуміти те, що я сказав вище про спосіб, яким ми пізнаємо предмети і властивості цих предметів, тобто, що закони нашого розуму відіграють при тому більшу роль, аніж самі предмети. У цьому випадку треба приписати тим більший вплив розуму, оскільки без розуму не було б порівняння, без якого, своєю чергою, важко було б говорити про подібність.
Тож і при класифікації, яка слугує засобом наукового пізнання, так званий досвід, дає нам певною мірою лише поштовх [роchор] до розумової діяльності, яка здійснюється згідно із законами, про істинність яких нам не говорить жоден досвід, але якому віримо, знову ж таки, у силу нашого інстинкту розуму.
3. Але вже Аристотель зауважив: людині не достатньо знати, що те чи інше існує в такий чи інший спосіб, але людський розум прагне знати, чому те чи інше існує в такий чи інший спосіб. Таким чином, людина шукає причину кожного явища. Вона шукає причину на основі переконання у безумовній істинності закону причиновості, тобто на основі, яка, як я намагався показати вище, не спирається на досвід. А дослідження, які мають на меті виявити те, що в даному випадку є причиною, повинні спиратися на такий досвід, про який я говорив на початку і для якого, саме цей