що хтось хотів пожартувати і нагрів ці камені. Навіть Лаплас сміявся з байки про так звані метеорити, а (не можна прочитати – прим. Р. Я.18) мовив до очевидця, який йому розповідав про цей кам’яний дощ: «Nous en savour assez des tables pareilles». А коли в 1819 році славетний акустик Хладні написав працю про метеорити, то про нього казали, що він збожеволів, і з віденської колекції було викинуто багато метеоритів, між якими був камінь вагою 39 кілограмів, із остраху, аби перед світом (не можна прочитати – прим. Р. Я.) не стати посміховиськом.
А коли хтось у Лондоні висунув пропозицію, щоб освітлювати місто газом, славетний хімік Гамфрі Деві висміяв цю пропозицію, а Вальтер Скот виступив на шпальтах часописів з детально обґрунтованим протестом проти такого наступу ідіотизму.
Інакше й не може бути, коли придивитися до способу, в який постають гіпотези і теорії. Жодна теорія не є плодом досліду, бо кожна теорія є наслідком висновків, умовиводів та абстрагування, підставою яких лише віддалено є окремі досліди і спостереження. Кожна наукова теорія є метафізикою, тому що прагне поглибити сутність і внутрішній зв’язок речей. І починаючи від Аристотеля, який першим дав визначення метафізики, дослідження, які займаються сутністю та першопричинами речей, називалися метафізикою. І коли сьогодні природничі науки, з одного боку, пишаються тим, що усунули будь-яку філософію і встановили панування наук, які спираються лише на досвід, а з другого – хочуть переконати нас у тому, чого ніхто ніколи не бачив і не побачить, наприклад у тому, що людина походить від мавпи, або, що органічне життя постало з мертвої матерії, або, що наші найвищі ідеї про красиве і добре виникають на основі хімічних змін і електричних розрядів в нашому мозку – чи тоді ці природничі науки не створюють метафізичних систем, сміливіших і недоречніших за все те, що, як власне ці науки з погордою висловлюються, філософи висмоктали з пальця.
А якби навіть так і було, як навчають нас точні науки, то здається, що мені вдалося переконати вас у тому, яким оманливим є свідчення наших чуттів, як ми можемо, лише спираючись на закони нашого розуму, користатися з якогось досвіду, і що без цих законів бракувало би нам усілякої основи, за допомогою якої ми можемо з наших відчуттів робити висновки про навколишній світ. Не кістка мамонта, знайдена десь під землею, не темна лінія в якомусь спектрі небесного тіла є основами нашого знання, але закони нашого розуму, які через ті чи інші наші відчуття, часто оманливі, схиляють нас до таких, а не інших, припущень щодо причин наших відчуттів, і взагалі кажуть нам шукати причин наших інтелектуальних вражень у зовнішньому світі, ці закони розуму є правдивою основою нашого знання. Адже бачимо, що людина, маючи всі відчуття, маючи можливість якнайдетальнішого спостереження, ніколи не буде спроможна пишатися знанням, якщо через так звану розумову хворобу, позбавлена діяльності законів розуму.
І далі, чи існуючі теорії, які охоплюють цілісність природи і закономірність