й точності скрізь, де йдеться про застосування наукової аргументації, та боротися з усілякого роду софізмами, які прагнуть своєю одурманюючою туманністю заступити схоплюваність деталей і прозорість цілісності. Вона вчить нас аналізувати численні поняття, якими послуговуються, не вникаючи в них глибше, окремі науки, і дає нам змогу усвідомити собі не менш численні принципи, якими ми керуємося в міркуваннях і вчинках повсякденного життя, в його щоденній практиці. Бо в цій царині знаменним для філософа є те, що він не вдовольняється здійсненням обраної більш-менш добровільно діяльності, а замислюється над тим, що чинить; що він своє просування вперед, свої спонуки, методи і цілі робить предметом власної рефлексії.
17. І тому, розмірковуючи над своєю роботою в Університеті, над її засадами, методами і завданнями, я утвердився в тому переконанні про його роль і значення, яке я намагався сьогодні виразити. Відчуваючи так глибоко достойність Університету, ставлячи так високо гідність професора Університету, я чудово усвідомлюю виняткову велич відзнаки, якою удостоєно мене сьогодні з волі Познаньського університету і його професорів, з рук його представників, і в якому я приймаю таке почесне і заразом приємне для себе визнання своїх багатолітніх зусиль, спрямованих на поширення філософського способу мислення і діяльності. Та обставина, що я отримую сьогодні диплом доктора філософії honoris causa від Познаньського університету, є для мене джерелом особливої гордості і радості. Адже я можу собі сказати, що я не є «місцевим» поляком, оскільки я народився і виховувався не на польських землях, а поза їхніми межами, на чужині. Цьому факту і впливу найкращих батьків я завдячую тим, що я виріс поляком, серцю якого одразу однаково близькими стали всі регіони нашої Вітчизни. І хоча я працював лише в одному з них, я завжди мріяв про те, щоб впливати також на інші польські землі. Ця мрія здійснилася у дивовижний спосіб у момент, коли втілилася найбільша мрія усіх нас, в момент відновлення польської держави і об’єднання відокремлених від неї колись земель. Виникли нові або відродилися давні польські Університети, а в них розпочали серед інших викладати також мої учні, продовжуючи там далі справу, яку я сам розпочав тут. Через них і я там є, і у Вільні, і у Варшаві, і в Познані. І ще до того, як у Познані виник Університет, це місто поєднало мене із собою, призначивши мене ще під час війни почесним членом Товариства приятелів наук. Зараз, стаючи також познаньським почесним доктором, я удостоєний цього високого звання Університетом, створення якого домагався вже вісімдесят років тому філософ Август Цєшковський, і який слугує польській науці та поширює її світло у найдавнішому краю нашої Вітчизни. Отже, невимовно великою є моя вдячність. Запевнення у цьому я приношу в особі пана проректора Вченій раді, а в особі пана декана – гуманітарному факультету, заразом я вдячний панові керівникові з наукової роботи за звернені до мене слова, що йдуть від серця до серця, та за здійснення заходу, який