у той час запанував в освічених колах суспільства показує відоме запитання, яке поставив Пилат Ісусу Христу, коли останній заявив йому, що прийшов у світ для того, аби свідчити істину. «Запитав його Пилат, мовиться у Святому Письмі, «Що є істина?» Але настала реакція. Юдейські платоніки, неопіфагорейці та неоплатоніки будують невимовно сміливі системи, та при цьому зовсім не покликаються на джерела, з яких звичайна наука повинна черпати своє знання, а отже, на досвід, аксіоми та логічні висновки, але ґрунтують свої твердження на інтуїціях, які переживають у станах екстазу і т. п. Філософія, отже, дійшла до найглибшого занепаду; перестала бути наукою і перетворилася на щось невиразне, оманливе для себе та для інших. антична філософія завершується, пройшовши усі чотири етапи.
Народи, які закладають історію середніх віків, зі свіжими силами беруться до вирішення філософських проблем, і то рівно ж народи Заходу, як і араби. Керуючись здоровим інстинктом як одні, так і другі бачать навчителем філософії Аристотеля, котрий видається їм тим «Сонцем», довкола якого обертається філософська праця декількох століть. Своєї вершини цей перший етап середньовічної філософії, доба її розквіту та поступу, досягає в особі святого Томи Аквінського. Сам той факт, що святий Тома, не знаючи грецької мови, на підставі досить примітивних латинських тлумачень, зрозумів Аристотеля краще за його найкращих грецьких коментаторів, засвідчує те, що домініканець силою свого розуму мало в чому поступався грецькому філософові. Алє як в Античності після Аристотеля, так і в середньовіччі після Томи розпочинається другий етап, тобто перший період занепаду. Філософія почала слугувати практичним цілям. До того вона мала своїм призначенням відкриття нових істин чи принаймні доведення тих, які бралися з одкровення. Алє відтепер вже зовсім не йшлося про істину, лишень про те, щоби філософія стала зброєю у боротьбі за першість між конкуруючими один з одним орденами домініканців і францисканців, бо тим останнім не давала спокою слава, яку святий Тома приніс своєму ордену. Тож філософією займалися вже не для того, аби виявляти істину чи доводити те, що приймалося за істину, а заради здобуття перемоги у філософських диспутах. Губилися в тонкощах, придумували незрозумілі поняття, якими було легко збентежити опонента, винаходили прийоми, якими можна було спотворити найлогічніші умовиводи. Дунс Скот може бути типом філософа, який належить до цього етапу середньовічної філософії. Створено умови, за яких виникає скептицизм. І з’являється скептицизм, введений у середньовічну філософію Вільямом Оккамом та номіналізмом. Вільям Оккам стверджував, що людський розум не в змозі розсудити, чи Бог існує як особа, чи ні, або чи людська душа є безсмертна; він був також скептиком з етичного погляду; а оскільки в той час авторитет церкви у філософських питаннях був настільки вагомим, що йому не можна було опиратися, номіналізм зарадив собі у такий спосіб, що прийняв існування подвійної істини: теологічної