target="_blank" rel="nofollow" href="#n3" type="note">3. Говорячи про Ебергарда, котрий свого часу з позиції філософії Ляйбніца критикував Канта, Файгінґер додає, що щорічники часопису «Philosophisches Magazin», який видавав Ебергард, є «невичерпним арсеналом зброї», котрою «ще тепер» можна успішно боротися проти Канта4. Отже, ця зброя, либонь, є непоганою.
Чи з поглядом Брентано ці обставини не узгоджуються краще, аніж із заяложеним сьогодні поглядом, що Кант є першим і найбільшим філософом доби Нового часу? Чи не є справою, вартою роздумів, те, що Герберт Спенсер, котрий напевне історіософських поглядів Брентано не знає, повністю із ним погоджується щодо Канта? А у самій Німеччині деякі починають звільнятися від впливу всевладного Канта. У філософських часописах можна зустріти голоси, які, покликаючись на видання Файгінґера, поважно запитують, чи така праця має право на існування, чи вона не є тільки результатом переоцінки Канта, чи може вона мати іншу користь, окрім того, що ясно та незаперечно покаже, наскільки помилявся Кант? (Порівняйте, напр., «Vierteljahrsschrift für wissenschaftliche Philosophie»)5.
Отже, якщо Кант справді стоїть на початку того етапу філософії, який завершує цикл чотирьох періодів, спричиняючи її найбільший занепад, то в такому разі з тієї історіософської істини для сучасної філософії випливає важлива наука. Ми не можемо навчатися у Канта, вчитися в нього філософування, зводити далі будівлю філософії на закладеному ним фундаменті. Нам потрібно слухати інших учителів; і цих учителів ми знайдемо на кожному з перших етапів філософії, як в античності, так і в середньовіччі та й в новочасну добу. Не є вони, щоправда, всі між собою рівнозначними, бо, наприклад, перший етап середньовічної філософії має тільки позірно щире та чисте зацікавлення філософськими проблемами, займаючись ними з огляду на потреби догматики; однак св. Тома попри те благотворніше й корисніше за Канта впливатиме на того, хто бажає навчатися філософії. Отже, правдивого методу і гідних для наслідування зразків слід шукати в тих філософів, які стали біля вершин перших етапів. А до них належать Аристотель, Платон, Декарт, Джон Лок та всі ті, які пішли вказаним ними шляхом.
На сьогодні про це пам’ятати дуже важливо. Адже знаходимося ми на початку нового етапу. Усе вирує й кипить. Одні вбачають спасіння в догматизуванні середньовічної філософії, другі – в психофізиці, треті – в позитивізмі, інші – в спіритизмі, ще інші – у цілковитій ліквідації філософії та видаленні її з ряду умінь. З огляду на цю розбіжність поглядів і напрямів потрібно зберігати тверезість і не звертатися за порадою до власних уподобань та упереджень, а слід звернути свій погляд до історії, яку вже стародавні назвали нашою вчителькою. І відповідь, яку вона нам дає, дійсно зрозуміла, а ті, хто її почув, не тільки самі для себе здобули хвалу, а й значно спричинилися до поступу самої науки.
Досить згадати молодого Міла, бо кожен знає, скільки йому завдячує логіка. А Міл не пішов слідом за Кантом, а за Френсісом Беконом. А сучасна