на нього. Його очі були напівзакриті.
– Є щось попити? – сказала я.
– Не знаю, – сказав він сонно. – Може, підеш подивишся?
Я встала і пошукала поглядом, у що б мені загорнутися, а потім подумала: «Навіщо?» Квартира була майже порожня. Ця простора кімната, в якій лише ліжко, і ванна, де я купалась, і маленька кухня. Я відкрила холодильник: пара наполовину вичавлених тюбиків, декілька баночок, пакет молока. Випити нема чого. Мені стало трохи холодно. На полиці було щось схоже на помаранчеву есенцію для приготування напоїв. Я не пила такого напою, який розводять водою, з самого дитинства. Я знайшла склянку і намішала, відпила трохи, добавила ще води і повернулася до спальні, вітальні чи як там зветься ця кімната. Адам сидів у ліжку, спершись на узголів’я. На мить я дозволила собі подумати про більш худе, більш бліде тіло Джейка, його випнуті ключиці та вузлуватий хребет. Коли я ввійшла, Адам дивився на мене. Мабуть, він увесь цей час дивився на двері, чекаючи на мене. Він не посміхався, просто пильно дивився на моє оголене тіло, наче йому було необхідно запам’ятати все в деталях. Я посміхнулася йому, але він не посміхнувся у відповідь, і в мене від задоволення перехопило подих.
Я підійшла до нього і простягнула склянку. Він зробив маленький ковток і повернув склянку мені. Я теж трохи надпила і повернула йому. Так ми випили все, разом, потім він перегнувся через мене і поставив склянку на килим. Ковдра валялася на підлозі. Я натягла її на нас і почала оглядати кімнату. На всіх фотознімках, на комоді і на каміні, лише пейзажі. На полиці було трохи книжок, і я обдивилась їх одну за одною: декілька кулінарних, велика настільна книжка Гоґарта[12], збірка творів Одена[13] і Сильвії Плат[14]. Біблія. «Буремний перевал»[15], декілька книжок про подорожі Девіда Лоуренса[16]. Два довідники про польові квіти Великої Британії. Туристичні маршрути по Лондону і його околицях. Дюжина довідників стояли і лежали стосом. Трохи одягу висіло на металевій вішалці, трохи охайно складено на плетеному стільці біля ліжка: джинси, шовкова сорочка, ще одна шкіряна куртка, футболка.
– Я намагаюся здогадатись, хто ти, – сказала я, – по твоїх речах.
– Тут немає нічого мого. Це квартира друга.
– Он як.
Я подивилась на нього. Він усе ще не посміхався. Це мене збентежило. Я почала розмовляти, і тоді він ледь помітно посміхнувся, похитав головою і торкнувся пальцем моїх губ. Ми й так сиділи близько одне до одного, а він підсунувся ще на кілька дюймів і поцілував мене.
– Про що ти думаєш? – спитала я і провела рукою по його довгому м’якому волоссі. – Говори зі мною. Скажи щось.
Він нічого не сказав. Він стягнув ковдру з мене і перевернув мене на спину. Він взяв мої руки у свої і поклав їх вище моєї голови, наче вони були зв’язані. Я почувалася як на предметному склі мікроскопа. Він ніжно торкнувся мого лоба, а потім повів пальцями вниз по обличчю, шиї, по моєму тілу і зупинився на пупку. Я здригнулася і вигнулася.
– Вибач, – сказала я.
Він