вузька затока між якими була схожа на роззявлену акулячу пащу. На північному заході берегова лінія нагадувала контурами плаский череп хижої тварини. Тут був згаслий вулкан, на вершині якого й стояли дослідники. Звідси берегова лінія йшла на південь майже правильним увігнутим півколом, що обривалося на західному боці вузькою бухтою. За бухтою берег видовжувався в смужку, що поступово звужувалася, край якої нагадував хвіст гігантського алігатора. Уся ця частина суші утворювала справжній півострів, що майже на десять миль вганявся у море. З південного заходу на північний схід контури берегової лінії півострова також мали вигляд півкола, що утворювало ще одну затоку, північно-східний край якої примикав до мису, звідки почали описувати острів. Загальний вигляд поверхні острова був такий: уся південна його частина – від берега океану до гори – вкрита густим лісом, зате вся північна частина пустельна – саме каміння та пісок. Між вулканом та східним берегом острова Сайрус Сміт і його супутники побачили озерце, облямоване густою зеленню дерев, про існування якого вони досі не здогадувалися.
– Отже, це озеро з прісною водою? – спитав Пенкроф.
– Безумовно. Воно має живитися гірськими джерелами, що струмують з гори, – відповів інженер.
– Он і річка, що впадає в нього! – вигукнув Герберт, показуючи пальцем на потічок на західному схилі вулкана.
Вирішили дорогою назад перевірити, чи існує стік, по якому виливається в море зайва вода з озерця. Цей струмочок, озерце і вже відома мешканцям острова річка – ось і вся водна система острова. Так принаймні здавалося інженерові. Проте він припускав, що під густим шатром зеленого лісу, що покривав дві третини площі острова, могли бути й інші річки, що впадають в океан.
Залишалося знайти відповідь на найважливіше питання: чи населений цей острів, чи є тут іще хто-небудь з людей, окрім них? Першим про це спитав кореспондент. Щойно завершений уважний огляд острова, здавалося, давав право відповісти однозначно: «Ні, немає». Ніде не помітили жодних слідів людської праці. Ні селища, ні окремих будівель, ані рибальської хижки на узбережжі. Ніде не вився димок.
Важливо було ще дізнатися, чи навідуються сюди хоча б іноді тубільці з сусідніх островів. Але й на це запитання зараз було непросто відповісти. На п’ятдесят миль навкруги ніде не було жодних ознак іншої землі. Хоча такі відстані легко долають і маленькі малайські, і великі полінезійські піроги. Отже, все залежало від того, як далеко острів лежить від якого-небудь заселеного архіпелагу. За браком інструментів було складно визначити місце розташування острова – його широту і довготу. Тож необхідно заради власної безпеки вжити заходів на випадок несподіваної висадки на острів диких тубільців.
Але перш ніж подати сигнал спускатися з гори, Сайрус Сміт пояснив своїм товаришам, що не варто покладати великих надій на швидкий порятунок, оскільки їхній острів, здається, лежить поза тими морськими шляхами, якими кораблі