на північному сході, що достоту нагадувала щелепи акули, відтепер звалась Акулячою, а два миси, що її утворювали, – Північною та Південною щелепами.
– Залишається ще назвати південно-східний мис, – нагадав Пенкроф.
– Мис Кіготь! – зараз же вигукнув Наб, що також бажав узяти участь у найменуванні володінь колоністів. Усі визнали, що це дуже вдала назва.
Колоністам так сподобалося це веселе заняття, що вони швидко охрестили річечку, що протікала біля Комина, річкою Подяки; острівець, на який їх викинув аеростат, – островом Порятунку, адже саме там вони чудесно врятувалися завдяки провидінню; плато, що височіло над Комином, – плато Далекого обрію. Нарешті непрохідний ліс, що всуціль укривав Зміїний півострів, назвали лісом Далекого Заходу.
Сторони світу інженер визначив поки що приблизно – за висотою і положенням сонця. Наступного дня він вирішив записати час сходу і заходу сонця, щоб, визначивши положення сонця якраз посередині цього проміжку часу, визначити сторони світу точно.
Усі справи були завершені, й колоністи вже лаштувалися спускатися з гори і вертатися додому, аж раптом Пенкроф вигукнув:
– Острів! Ми забули назвати острів!
Сайрус Сміт сказав просто:
– Назвімо острів іменем великого громадянина, який бореться нині за єдність американської республіки. Хай він так і зветься – острів Лінкольна!
І трикратне «слава» прокотилося над безлюдною землею на честь великого американця.
Цього вечора, 30 березня, колоністи згадували свою далеку батьківщину. Вони говорили про криваву війну, що заюшила всю країну; про те, що Північні Штати обов’язково візьмуть гору над рабовласницьким Півднем, адже справедливу боротьбу очолюють такі люди, як Ґрант і Лінкольн. Звісно, вони й гадки не мали, що вже за шістнадцять днів у Вашингтоні буде скоєно страшний злочин і великий Авраам Лінкольн, визволитель американських рабів, загине наглою смертю від кулі фанатика.
Розділ ХІІ
Годинники. – Пенкроф задоволений. – Підозрілий дим. – Течія Червоного струмка. – Острівна флора. – Тварини. – Гірські фазани. – Гонитва за кенгуру. – Озеро Ґранта. – Повернення до Комина.
Коли острів’яни-колоністи спустилися до першого плато, Пенкроф запропонував підживитися. Ґедеон Спілет і Сайрус Сміт одночасно дістали з кишень свої дзиґарі. Саме тоді їм і спало на думку їх звірити. Годинник Спілета не пошкодила морська вода, і кореспондент щовечора ретельно накручував його. Інженерів же годинник, звісно, спинився за той час, що він пробув серед дюн. Сміт визначив за висотою сонця, що зараз має бути близько дев’ятої ранку, і перевів стрілки. Спілет хотів зробити так само, але Cміт зупинив його:
– Не робіть цього, мій друже! Адже ваш годинник виставлений за річмондським часом, чи не так? Тож не чіпайте стрілки! Акуратно заводьте механізм, але облиште стрілки! Це може нам знадобитися.
Усім, а надто Пенкрофові, було цікаво, що