кухонним начинням – усілякими горщиками-полумисками, а щоб пошити білизну та одяг, належало ще докласти чимало зусиль до волокнистих рослин, доки вони перетворяться на щось подібне до тканини. Передусім колоністи заходилися власноруч споруджувати піч для випалювання глини.
– Навіщо вона нам? – спитав Пенкроф.
– Адже нам потрібні горщики, миски, різний посуд. От ми його й виготовимо за допомогою печі, – відповів Сайрус Сміт.
– Щоб марно не витрачати сили й не носити важку глину, збудуємо гончарню там, де є її поклади. Наб доставить нам туди харчі, а вогню для куховарства буде достатньо.
– Гаразд, – сказав кореспондент. – Але що ми робитимемо, якщо в нас не буде провізії? Адже у нас немає ніякої зброї, щоб полювати!..
– Ех, якби ми мали хоча б простого ножа… – зітхнув моряк. – Я швидко змайстрував би лук і стріли, й провізії в нас було б удосталь.
У цю мить погляд Сайруса Сміта впав на Топа, що бігав туди-сюди берегом.
– Топе, сюди! – погукав він. Собака негайно підбіг на поклик. Інженер зняв з нього нашийник, що був виготовлений із тонкої пластинки чудової гартованої сталі, й, переламавши його навпіл, мовив:
– Ось, Пенкрофе, маєте аж два ножі, тримайте!
Зраділий моряк відгукнувся подвійним «ура!». Щоб зробити з пластинки ножа, досить було добряче нагострити її. Чого-чого, а гострильних каменів на березі не бракувало. Через дві години колоністи вже мали два чудові леза, вправлені в міцні дерев’яні колодочки.
Сайрус Сміт дав сигнал рушати в дорогу. Він збирався повернутися до західного берега озера Ґранта, де вчора знайшов глину.
Дорогою Герберт побачив дерево, з гілок якого південноамериканські індіанці виготовляють луки. Колоністи зрізали кілька довгих і прямих гілок, а потім обстругали їх так, щоб середина була товща, а кінці тонші. Тепер залишалося тільки прилаштувати тятиву. Скоро для тятиви знайшлася рослина з родини мальвових, що мала волокна такі само міцні, як сухожилля тварин. Стріли можна було виготовити з рівненьких гладеньких гілочок без сучків. Але бракувало вістер для стріл, що мали бути твердими, як залізо. Придалися голки дикобраза, якого спіймав вірний Топ.
Колоністи підійшли до покладів глини. Робота їх чекала не вельми складна: необхідно було знежирити глину піском, виліпити цеглу, а потім обпалити її на вогні. Увесь цей день і частину наступного витратили на це. Глину змочували, місили ногами і руками, а потім ділили на однакові кавалки – рівненькі цеглини.
П’ять цегельників з острова Лінкольна, хоча й працювали не покладаючи рук, але за дві доби виліпили заледве п’ять тисяч цеглин. Сиру цеглу уклали рядами для просушування. Випалювання її можна було почати тільки за три-чотири дні.
2 квітня, користуючись вільним днем, Сайрус Сміт вирішив визначити місцезнаходження острова. Напередодні він точно запам’ятав час заходу сонця за обрій і, зробивши поправку на рефракцію променів, записав його. Вранці 2 квітня