віддячити. Доведеться, щоправда, взяти собі картинку, але ж має бути якесь покарання за те, що змусили чекати родину Бріско так довго. Піднімемо це питання всередині місяця, коли врегулюємо закон про податок. А тепер, Муленсе, постарайтеся чимскоріше прислати мені цифри по зрошенню і статистику зі збільшення виробництва на акр. Ви мені будете потрібні, коли розглядатимуть мій закон. Думаю, ми добре спрацюємося на цій сесії, а, може, і на наступній теж, еге?
Так хлопцю-художнику зі Сан-Саби усміхнулася удача. Чи, може, вона це зробила, ще коли дала йому народитися в особі внука Лусьєна Бріско.
Той самий Бріско був першопрохідцем і в оволодінні територією, і в певних вчинках, до яких його привело велике й водночас просте серце. Він був одним із перших поселенців і хрестоносців, які воювали зі силами природи, дикунами та позбавленими душевної глибини політиками. Його ім’я і пам’ять про нього були в пошані на рівні з Х’юстоном, Буном, Крокетом, Кларком і Ґріном. Він вів просте, незалежне життя, не завдаючи собі клопоту амбіціями. Навіть людина не така кмітлива, як сенатор Кінні, зуміла передбачити, що штат поспішив би вшанувати й винагородити його внука, який, нехай і через стільки часу, вийшов із заростів чапаралю.
І так, біля великого полотна поряд із дверима палати представників чи не щодня можна було споглядати дужу постать сенатора Кінні й чути сурми його голосу, який вихваляв минулі діяння Лусьєна Бріско, чий внук тепер продовжив його традицією своєю роботою. Робота сенатора Мулена була не такою показовою, але скерованою в тому самому напрямку.
Тоді, коли наближався день представлення законопроекту з придбання картини, зі Сан-Саби приїхав верхи Лон-ні Бріско разом із групою вірних ковбоїв, щоб підтримати мистецький акт і прославити ім’я дружби, бо ж Лонні один із них, лицар стремен і шкіряних штанів, такий ж вправний із ласо та патронами, як із пензлем і фарбами.
Березневого дня весь цей гурт із вигуками увірвався в місто. Ковбої змінили форму на більш підходящу для міста. Вони відмовилися від шкіряних штанів, а також перемістили револьвери й патрони з поясів на сідло. Серед них був і Лонні, юнак двадцяти трьох років, засмаглий, із серйозним обличчям, щирий, кривоногий, стриманий, верхи на Пекучому Тамалі, найбільшому тямущому коні на захід від Міссісіпі. Сенатор Муленс попередив його про блискучі перспективи, що його чекали; навіть назвав – так сильно він вірив у можливості Кінні – ціну, яку штат, найімовірніше, заплатить. Лонні здавалося, що слава і гроші в нього в кишені. Однозначно, іскра божественного вогню палала в грудях смуглявого кентавра, а в двох тисячах доларів він бачив засіб подальшого розвитку свого таланту. Одного дня він намалює ще більшу картину – скажімо, чотири метри на шість, атмосферну, живу.
За три дні, які залишалися до дати розгляду законопроекту, гурт підтримки кентавра встиг доблесно прислужитися. Без верхнього одягу, зі шпорами, обвітрені, засмаглі, сповнені ентузіазму, який вони досить химерно виражали, ковбої невтомно тинялися