пройдемо ще одну площу, я вам її покажу.
Здивований, я йшов за ним аж поки ми не вийшли на широку вулицю Кенел.
Кірні схопив мене за руку й трагічно показав пальцем на досить яскраву зірку, яка світила десь на тридцять градусів щодо горизонту.
– Це Сатурн, – сказав він, – зірка, яка головує над нещастями, злом, розчаруванням, невезінням і клопотами. Я народився під цією зіркою. На кожен мій рух вигулькує Сатурн і йому перешкоджає. Нещасливий талісман серед планет. Кажуть, він має сімдесят тисяч миль у діаметрі й нітрохи не твердіший за гороховий суп, а ще ж ті безславні кільця. Ну хіба можна під такою планетою народжуватися?
Я спитав Кірні, де він здобув усі ці вражаючі знання.
– В Азрата, великого астролога з Клівленда, Огайо, – сказав він. – Той чоловік подивився на скляну кулю і назвав моє ім’я ще до того, як я встиг сісти на крісло. Він також назвав дату мого народження і провістив дату смерті, перш ніж я вимовив хоч слово. А тоді накидав мій гороскоп, і зоряна система гахнула мені в саме сонячне сплетіння. Нещастя мали переслідувати Франсіса Кірні завжди й усюди, а також його друзів, пов’язаних із ним. І за це я виклав десять доларів. Азратові було шкода, але він надто сильно поважав професію, щоб невірно зчитувати небеса, для кого б то не було. Була ніч, тому він вивів мене на балкон і дав подивитися на небо. Показав на Сатурн і пояснив, як його знайти з балконів на будь-якій довготі.
Але Сатурн – то ще не все. Він тільки верховодить. Але постачає таку кількість невезінь, що йому дозволили мати цілу банду небесних вогнів, щоб допомагати з роздачею. Вони всі крутяться навколо головного постачальника й розкидають невдачі по різних районах.
Бачите ту бридку червону зірку, за двадцять сантиметрів вгору й праворуч від Сатурна? – спитав мене Кірні. – Ну, це вона. Це Феба. Вона мною заправляє. «Через день твого народження», – каже мені Азрат, «твоє життя підконтрольне Сатурну. А година та хвилина віддали тебе в руки Феби, десятого супутника». Так сказав Азрат, – Кірні люто помахав на небо кулаком. – А хай би їй, добре справилася з роботою, – сказав він. – Відколи мене астрологізували, невдачі слідували за мною, як тінь, як я і розповів вам. І багато років до того. Що ж, капітане, я Вам розповів про своє каліцтво, як і повинен був. Якщо боїтеся, що моя зла зірка може перешкодити вашим планам, виключіть мене з них.
Я запевняв Кірні, як міг. Сказав йому, що наразі викинемо з голів астрологію й астрономію. Явна безстрашність й ентузіазм чоловіка припали мені до душі. «Давайте подивимося, що можуть трохи відваги й старанності зробити проти невезіння», – сказав я. «Завтра відпливаємо до Есперандо».
Через сорок миль по Міссісіпі на нашому пароплаві зламалося кермо. Ми послали по буксирне судно, яке нас відтягнуло, і так втратили три дні. Коли ми зайшли в блакитні води затоки, здавалося, усі штормові хмари Атлантики зібралися над нами. Ми вже думали, що підсолодимо бурхливі хвилі й ляжемо на дно Мексиканської затоки.
Кірні не намагався перекласти