Я – Річ, Кіро. Річ. Пощастило мені з тільцем цього разу! Встати можеш?
Кіра ствердно кивнула.
– Я одразу зрозумів, що це ти падаєш. Мене самого ледь не поламало об лавку. Давай, піднімайся, піднімайся… – Він простягнув їй руку, і Кіра з радістю вхопилася за вологу, трохи липку долоню. – Вставай, вставай! Немає часу відпочивати, командире!
Давидова підвелася на одне коліно, а потім, крекчучи, випросталась.
– Я знаю… Скільки часу я лежала, Річе? – прошепотіла вона.
– Хвилини дві-три, не менше…
– Я в порядку, – Кіра сказала це вже по-англійськи і якомога голосніше, щоб натовп розчув і втратив до неї інтерес. – Дякую! Спасибі всім! Я вже в порядку!
Натовп розчаровано загудів і почав розходитися: нічого цікавого! Туристка впала, катаючись на роликах, ач дивина! Ні крові, ні переломів, а ні «швидкої»… Нудьга!
Кіра крутила головою, обдаровуючи всіх вдячними усмішками, а Річ підтримував її за талію – стояти на ковзанах після джампа та падіння було дуже складно.
– Решта? – запитала вона тихенько.
– Поки що не бачу. То шукаємо?
– Не маю часу шукати… Обійдемося. Потрібно тільки її знайти.
– Точно, – підтвердив Річ, підставляючи їй плече. – Хоча не думаю, що у такому натовпі ми легко з цим упораємось. Але це не єдина проблема. У нас гості, командире.
Натовп розходився, і це було здорово, але від річки до них наближалися двоє поліцейських. Хлопці як на підбір, таких не гріх і на плем’я розводити – зросту добряче за метр вісімдесят, плечисті, підтягнуті. Чорна форма, наручники, балон зі сльозогінкою, пістолет у кобурі – варіант називався «готовий до будь-яких несподіванок».
«Насправді-то не до будь-яких, – подумала Кіра, дивлячись на спокійні пещені обличчя правоохоронців, простих патрульних, які давно не зустрічали нічого страшнішого за обдовбаного до втрати рухливості наркомана або городянина напідпитку. – Що ж… Сите життя розбещує. Що самовпевненіше, то беззахисніше. За хвилину й у нас будуть пістолети. І кийки. І балони з газом. Це чудово. Це просто сюрприз. Якби ще не ці безглузді ролики, через які роз’їжджаються ноги! І йде обертом від різких порухів голова. Добре, що вона не моя, а прокатна. Точно заробила струс».
– Готуйся, – прошепотіла Давидова на вухо Річу. – Підбери своє черевце, Річе. Будемо їх брати.
І в ту ж мить відчула, як їй жарко. Жарко і навдивовижу приємно. Кірсанов не збрехав – бабине літо.
– Патрульних? – перепитав чогось Річ. – Я готовий, командире!
– Головне, щоб поблизу не виявилося ще двох полісменів. – Кіра сперлася долонями на коліна і швидко озирнулася навколо з-під чубчика, що впав на очі. – Якщо їхня підтримка близько, то розслабитися нам не дадуть. Ось тоді-то і трапляться справжні неприємності.
Поліцейські були налаштовані добродушно і явно не очікували ніяких неприємностей від дівчини-ролера з пом’ятим у падінні обличчям і очкастого товстуна, який підтримував її під руку.
– Jó napot kívánok!
– Jó napot… – привітався Річ.
– Hogy