що мала принести їм відпочинок, а може, навіть мир. Армія вже неабияк стомилася від війни.
11 вересня шведське військо зупинилося поблизу Старишів, прикордонної місцевості біля великої дороги на Москву, звідки до Смоленська було всього близько восьми миль. Там воно постояло кілька днів, немовби хотіло відсапатися й вагалося: лишатись надовше чи ні. Росіяни дощенту винищили землі між шведським військом і Смоленськом. Здавалося, весь простір спереду палає багаттями. Обрій був важкий, сірий від диму пожеж, а вночі небо яскріло від їхніх відблисків. Становище було дуже непевне. Шведи страждали від нестачі харчів, а наступ у напрямку Смоленська означав, що доведеться й далі йти пустельним згарищем, яке їм усе ще не переставали готувати росіяни. Про те, щоб стояти й очікувати на Левенгаупта з його корпусом, який усе ще десь далеко долав шлях із Прибалтики, годі було й думати через брак харчів. Почастішали дезертирства і хвороби. Похід дедалі дужче обертався в боротьбу за виживання. Розв’язанням проблеми стало те, що вони звернули на південь: до неторкнутої Сіверщини в Україні, де на них чекали нові запаси харчів, а також (як Бог зласкавиться і дипломатія добре попрацює) союзники в образі збунтованих козаків. Захід почався вдало, та коли їм не пощастить зайняти якісь виграшні позиції, усе обернеться на голодний марш через сіверські ліси.
Гетьман Іван Мазепа
Головна шведська армія, повернувши на південь, уже не могла прикривати корпусу Левенгаупта, що, обтяжений великим обозом, не здатен був рухатися швидко. Тепер він став безборонний перед атаками росіян. Ті почали справжнє полювання на маленький корпус і врешті в неділю 29 вересня, на святого Михайла, догнали його. Відбувся запеклий бій на полі поблизу села Лісна. Він тривав цілий день, і навіть коли землю, на якій, наче гній, були розкидані трупи, огорнула темрява і стрілянина припинилася, шведи все ще трималися біля села. Аж як сині мундири під захистком ночі спробували нишком вибратися з бойовища, усе пішло шкереберть. У непроглядній пітьмі зчинилася метушня й нелад; більшу частину обозу разом із гарматами довелося кинути, чимало солдатів, порозбивавши діжки з горілкою в залишеному обозі, так повпивалися, що заблукали або зникли без сліду в темних лісах. Другого дня довелося знищити рештки обозу, а коней поділити між солдатами. Тільки 11 жовтня ті жалюгідні залишки з’єдналися з головною армією. З очікуваних 12 500 вояків, добре забезпечених артилерією, боєприпасами і харчами, добралося тільки понад 6 000, і мали вони із собою хіба що душу в тілі та одяг на тілі. Те, що сталося, росіяни відзначили як свою велику перемогу.
Почалися перегони: хто швидше досягне України. І шведи, і росіяни поспішали на південь, і ті, й ті хотіли захопити якнайбільшу частину тієї родючої провінції. Козацький гетьман Мазепа, що відступився від росіян, запропонував шведській армії союз і добре розквартирування. Укладено відповідні угоди. Домовилися спільно покласти край російському