системи лісистих ярів. Табір розпланував фельдмаршал Реншельд власною високою особою.
На південь від Пушкарівки розташувалася більша частина шведського військового обозу під охороною двох драгунських полків. Там стояли тисячі й тисячі підвід і бричок, трохи захищених глибоким яром, який вважали «inaccessible»16. Позад обозу терен розтинала глибока ущелина. (Мабуть, місце під обоз було вибране так, щоб воно на випадок відступу могло стати опорним пунктом цілої армії: тут, завдяки широкому розгалуженню ярів, можна було б зупинити наступ росіян, а обоз тим часом перевести далі на південь дорогою на Кобеляки і аж до Дніпра.) Те, що шведське військо, навіть у такому становищі, коли воно було скупчене навколо Полтави, так розкидало свої табори, зроблено свідомо. Шведська армія намагалася не тримати всіх своїх сил в одному місці, бо це скоро призвело б до збільшення смертності. Адже серед смороду і бруду велетенських таборів квітли хвороби. Таке розпорошення військових частин по різних таборах було найлегшим способом стримувати їх.
Дійові сили шведської армії тієї червневої неділі нараховували близько 24 300 чоловік. Це було ядро армії. Крім того, в ній перебувала велика кількість таких, що не брали участі в боях і що їхнє щастя й нещастя цілком залежало від примхливих змін воєнного успіху. Насамперед це було приблизно 2 250 поранених, хворих і калік, потім приблизно 300 артилеристів, що не брали участі в атаках, і ще 1 100 інтендантів і канцеляристів. Необхідною групою, про яку часто забувають, хоч без неї ніколи не могла б діяти армія, були численні конюхи, їхні помічники, візники, робітники та челядники в обозі, що часто виконували найгіршу працю: їх нараховувалося приблизно 4 000 чоловік. У війську була ще одна група, про яку часто забувають, – жінки й діти. Особливо серед офіцерів було заведено брати із собою в похід цілу родину – дружину, дітей, багато служників, а часом і вмеблювання. Навіть простих солдатів могли супроводжувати їхні родини. Оздобою цього мандрівного наметового міста того ранку були приблизно 17 000 дружин, служниць і дітей. Серед жінок були, наприклад, дві куховарки, Марія Бок і Марія Югансдотер, які дбали, щоб на столі в короля була їжа; серед іншого вони повинні були допомагати розбирати дичину, яку двірський мисливець Кристофер Бенґт притягав до королівського столу. Були й такі жінки, як двадцятиодноріч-на дружина сурмача Марія Кристіна Спаре з Померанії або Ґертруда Лін-сен, одружена з одним лейтенантом із драгунського полку Дюкера. Ще однією такою жінкою була Бриґіта Шерценфельдт, що народилася 1 червня 1684 року в королівському маєтку Бекаскуґ неподалік Кристіанстада в Сконе. Її батько, лейтенант кавалерії, і мати померли, коли вона була ще дитиною, і Бриґіту після цього виховували родичі. В її вихованні не було чогось особливого. Вона отримала релігійну освіту, і, певна річ, її навчено звичайної жіночої праці, або, як написано в її життєписі, «таких ремесел і мистецтв, які личили її становищу і статі». Усього п’ятнадцятирічною, 1699 року, вона за згодою родичів одружилася з візником при лейб-гвардії Матсом