значення мало й те, що в Келєна не було чим платити солдатам. Ця нестача була дуже небезпечна, бо солдати, не отримуючи платні, не мали й бажання боротися на повну силу.) Оскільки бракувало також олива та іншого матеріалу на ручні гранати, росіяни кидали з валів на шведські позиції каміння, дерев'яні оцупки, трухляве коріння і здохлих котів. Шведи у відповідь і собі шпурляли в них камінцями, так близько один від одного стояли супротивники. Одного разу росіяни влучили здохлим котом у плече самому королеві. На цю нечувану образу шведи закидали росіян градом ручних гранат, і ті кілька днів не зважувалися виявляти такого зухвальства. Проте більшість їхніх дій не були такі невинні. Росіяни нишком підкрадалися і стріляли в солдатів та обслугу в траншеях. Не минало й дня, щоб не згасло чиєсь життя. На одному посту протягом дня загинуло п'ять шведських солдатів. Усі впали від влучних пострілів, що розчерепили їм голови. Праця в апрошах була дуже небезпечна й надто одноманітна. Траншеї під час дощу наповнювались водою, і солдатам доводилося бродити у рідкій грязюці, що сягала їм вище колін, до того ж у їхні намети теж затікала вода, і всі речі були мокрі. Єдина вигода від злив була та, що вони звичайно змивали геть великі смердючі кінські трупи, які лежали по всьому полю і на пагорбах.
Відразу на схід від фортеці стрімкі, зарослі лісом пагорби збігали вниз до річки та лугу завбільшки десь із квадратний кілометр, який щороку затоплювала вода. Майже на цілу весну луг обертався в мочар, а під осінь висихав і ставав добрим пасовиськом для тамтешньої худоби. На цьому лузі, як і в інших мочарах уздовж річки, того року розплодилася сила-силенна всяких жаб, що своїм кумканням і кваканням не давали багатьом спати. Ще одними нічними звуками було голосне перегукування російських вартових; вони звичайно кричали: «Добрий хліб, добре пиво», дратуючи і спокушаючи своїх супротивників.
На південь від міста, за кущами і обробленими нивами, що їх облогові укріплення порізали на дрібні клапті, пролягав один із багатьох ярів, які скрізь перетинали Полтавську рівнину. Цей яр, здебільшого зарослий лісом, раптово уривався і переходив у довгу, голу, суху балку, що мала багато відгалужень. По дну балки протікав струмок. Подекуди в балці стояли купки хат, і там же облаштувалися ті військові частини, що тієї неділі перебували в траншеях, – Седерманландський і Крунуберґський піхотні полки. Внизу балки купчилися їхні намети між лозових куренів та інших вигод, які після себе залишили ті частини, що стояли тут до них. Трохи південніше від цього місця мали свій табір українські союзники шведів, запорозькі козаки. Під час облоги вони виконували різну важку роботу, а також були мішенню для росіян, що стріляли в них із міського валу. У той період облоги запорожці зазнавали більших втрат, аніж шведи. Їхня боротьба за звільнення з-під російського гніту, гідна співчуття, мала тепер далеко не почесну форму – вони кололи дрова, копали шанці й носили вантажі. Їхній бунт проти царя завдав їм великого лиха, а невдячна важка праця в траншеях вимагала