відпочинь.
– Живи вічно, Айшо.
– І ти живи вічно, Додо.
Він знову вклонився і пішов до дверей, але ті відчинилися і йому назустріч ступив стривожений спостерігач. Айша знала його по імені – Гостроокий, – позаяк він був одним із кращих спостерігачів у племені, справді гострооких, тут із прізвищем не помилилися.
– Айшо! Воїне Додо! – виголосив він. – Пробач мені, жрице, за погані новини, але щойно на заході спрацювали сигнальні ракети.
– Це можуть бути звірі? – запитав Додо.
Він насторожився, підібрався і тепер ще більше нагадував Айші кугуара – такий же сильний, швидкий і небезпечний!
Звірі жили на зарослих вулицях Сіті як у лісі, і з кожним роком їх ставало все більше і більше, але сигнальні ракети на кордонах були встановлені на зовсім іншого звіра.
– Ні, – похитав головою спостерігач.
Додо кивнув і повернувся до Айші.
– Не хвилюйся, жрице. Вранці я все зроблю.
Вона змахнула рукою, відпускаючи їх, і підійшла до вікна.
За склом простягався Сіті. Її Сіті. Ніч уже огорнула його вулиці, і сусідні будинки здавалися темними замшілими брилами. Але Айша знала, що за стінами мерехтять вогнища, герли готують вечерю своїм челам, укладають спати дітей. На дахах найвищих будинків сидять спостерігачі і стережуть кордони, а внизу безшумно ковзають по вулицях трійки і п’ятірки вартових, що охороняють нічний спокій від непроханих гостей-мародерів. Сіті жив своїм життям, а Айша всього лише допомагала йому вільно дихати.
Вона зняла туфлі і стала ще меншою на зріст.
Струнка, добре складена, невисока, смаглява, з явною домішкою крові Нігроу або лати, із хвостом важкого густого волосся, яке діставало до сідниць, вона, можливо, не була красива, але здавалася такою, особливо у порівнянні з жінками племені, висмоктаними ранніми пологами і постійними вагітностями.
Традиційно головна жриця не мала постійного чела, але один раз виносила і народила дитину. Згідно з Законом, вона повинна була народжувати доти, доки не народить дівчинку-спадкоємицю, але Айші пощастило – потрібне сталося з першого разу. Закон також говорив, що вихованням дівчинки жриця не займається, у неї вистачає інших турбот – і дочку виховувала інша сім’я.
Айша дістала з буфета відкриту пляшку вина і налила собі келих. Червоне, терпке, пахне сонцем і виноградом. Вона зробила кілька невеликих ковтків, а потім із насолодою облизала губи.
Іноді вона бачила доньку, але особливого почуття до дитини не відчувала. Дівчинка була необхідністю, вимогою Закону, і Айша не вважала її зовсім своєю, незважаючи на те, що та була схожа на неї як дві краплі води.
Дивлячись на маленьку темноволосу бейбі, Айша прислухалася: чи не защемить у грудях? Але в грудях нічого не щеміло. Красива бейбі, миленька, але не більше. Свої привілеї та обов’язки жриця любила більше, ніж дитину, і це було правильно. Закон мудрий: жриця повинна любити своє плем’я, а не свою сім’ю.
Айша допила вміст келиха і, на мить замислившись, вирішила, що сьогоднішню ніч вона проведе одна. Ранок обіцяв бути цікавим –