не варті особливої уваги, через секунду може з’явитися менший мішечок, де ви, можливо, побачите залізний метеорит або ж навіть щось більш екзотичне.
Пригадую одну угоду, яку намагався укласти наш гід Абдулла десь на узбіччі запиленої дороги в декількох кілометрах на схід від міста Скура. Продавець, його неблизький знайомий сумнівної репутації, зателефонував на мобільний і вимагав конфіденційності. «Напевно це з Марса, – сказав він Абдуллі. – Дев’ятсот грамів. Лише за двадцять тисяч дирхамів». Близько 2400 доларів – якби він був справжнім, якби його можна було б приєднати до пари дюжини метеоритів, що прилетіли з Марса, – це справді була б вигідна покупка. Вони назначили час та місце. Дві машини без особливих ознак загальмували одна біля одної; ми втрьох встали у вузьке коло. Предмет нашої угоди з любов’ю витягнули з оксамитового мішечка. Однак він скидався на звичайний камінь (як і всі марсіанські метеорити). Ціна впала до п’ятнадцяти тисяч дирхамів. Далі до дванадцяти тисяч. Проте тут не можна було бути певним, тож ми розійшлись. Пізніше Абдулла признався мені, що його тоді долала спокуса придбати той метеорит. Але ж завжди можна знайти ще. Краще не бути дуже жадібним, коли випадає великий куш; брешуть усі, а укладену угоду важко розірвати.
Екваторіальні пустелі, так само, як Антарктида, містять усі види метеоритів, надаючи чудові підказки щодо характеру новонародженої Сонячної системи і, отже, походження нашої планети. Сумно, але на відміну від метеоритів з Антарктиди, більшість цих зразків ніколи не потраплять до музейних колекцій із щонайменше двох причин. Найперше, дуже конкурентоспроможна спільнота колекціонерів-любителів (розохочених деякими багатими цінителями, а також легкодоступністю сахарських знахідок) дедалі ширшає. Будь-що рідкісне продається швидко і за великі гроші. Деякі із цих зразків, безсумнівно, зрештою опиняться в музеях як благодійні пожертви, але більшість із них вже втратить наукову цінність первісної знахідки, через те що не отримує належного догляду, – зразки забруднюються від доторків голих рук, частого використання тканинних мішечків та повсюдного посліду верблюдів. Так само гнітить відсутність документації щодо того, коли і де саме знайшли ці метеорити. Усі торговці скажуть вам: «У Марокко», – що зазвичай є брехнею, бо значна частина Сахари на сході належить Алжиру та Лівії – країнам, із яких сьогодні заборонено вивозити метеоритні зразки. Тож без ретельної документації більшість музеїв просто не прийме метеорити «із Марокко» чи «з Північної Америки».
У ворожих та посушливих місцинах Сахари або ж на льодовиковому щиті Антарктиди будь-який камінь кидається в очі як чужорідний об’єкт, що впав із неба. Настільки чисті зразки популяції метеоритів дають науковцям чудову змогу скласти уявлення про початкові стадії Сонячної системи, коли виникла Земля. Майже дев’ять десятих усіх знахідок складають хондрити; залишок становлять різноманітні