не треба платити працівникам, не треба виховувати дітей, немає розпорядку дня, немає ролі й місця в суспільстві. Є щось заманливе в такій свободі. «Чому у Фрідріха Ніцше її дуже багато, а в Йозефа Броєра дуже мало? Ніцше просто вхопився за цю свободу. Чому я так не можу?» – застогнав Броєр. Він лежав у постелі й туманів від таких думок аж до шостої ранку, яку видзвонив будильник.
– Доброго ранку, докторе Броєр, – привіталася фрау Бекер, коли він увійшов до кабінету о пів на одинадцяту, відвідавши пацієнтів у їхніх домівках. – Той професор Ніцше чекав у вестибюлі, коли я прийшла відчинити кабінет. Він приніс вам ці книжки й попросив передати, що це його власні примірники з рукописними помітками на берегах і що в них позначено ідеї майбутньої праці. Сказав, що вони дуже приватні, й попросив, щоб ви нікому їх не показували. До слова, він мав жахливий вигляд і дуже дивно поводився.
– Як саме, фрау Бекер?
– Він безперестанку кліпав, мовби не міг або не хотів дивитися на те, що перед очима. Обличчя було мертвотно бліде. Здавалося, він зомліє на місці. Я спитала, чим можу допомогти, чи не принести йому чаю, чи не хотів би він трохи полежати у вашому кабінеті. Наче й приязно повелася з ним, та він видавався невдоволеним, мало не злим. Насамкінець цей професор, не сказавши ні слова, крутнувся й пішов, спотикаючись, униз сходами.
Броєр узяв із рук фрау Бекер пачку, яку приніс Ніцше, – дві книжки, акуратно загорнуті сторінкою вчорашнього номера «Ноє фрає пресе» й перев’язані короткою шворкою. Розгорнувши пачку, доктор поклав їх на столі поряд тих, що подарувала Лу Саломе. Може, Ніцше й перебільшив, ствердивши, що на весь Відень тільки Броєр матиме ці книжки, але безсумнівно, що на весь Відень тільки у Броєра є два примірники.
– Ой, докторе Броєр, хіба це не ті самі книги, що залишила ця російська велика дама?
Фрау Бекер щойно принесла ранкову пошту й, прибираючи зі стола газету та шворку, побачила назви книжок.
«Ось так брехня породжує брехню, – подумав Броєр. – Яким же обачливим мусить увесь час бути брехун… Фрау Бекер, попри свою сухість і раціональність, теж любить “консультувати” пацієнтів. Чи не проговорилася вона філософові про “російську велику даму” та її книжковий подарунок? Треба було попередити її».
– Фрау Бекер, маю вам щось сказати. Ця росіянка, фройляйн Саломе, яка вам так сподобалася, приятелює з професором Ніцше або принаймні приятелювала. Вона занепокоїлася здоров’ям професора й з допомогою друзів підлаштувала так, щоб він звернувся до мене. Професор не знає цього, бо тепер у нього дуже погані стосунки з фройляйн Саломе. Єдина можливість того, щоб я міг допомогти цьому пацієнтові, – йому нізащо не можна дізнатися про мою зустріч з нею.
Фрау Бекер – як завжди, розважлива – кивнула й, виглянувши у вікно, побачила, що надходять два пацієнти.
– Гер Гауптманн і фрау Кляйн. Кого з них приймете першим?
Броєр призначив для