не можемо.
– Дєд, поки моє покоління доросте до такої свідомості, щоб визнати воїнів УПА такими, якими вони себе вважають, то з них не залишиться жодного живого, – спробував пожартувати Арсен.
– Вони не доживуть, але залишаться їхні нащадки, які оцінять вашу мудрість. Тоді й з коханою дівчиною у тебе не буде проблем, – посміхнувся дід. – Добре запала дівчина в душу, одружуватися не збираєшся?
– Поки що ні, але дівчина й справді нічогенька, і не така, як усі, – признався Арсен. – Кажу ж, недавно посварились, я їй нагрубіянив і тепер переживаю, бо мені дуже не вистачає її. Не знаю, чи це і є кохання, але ще ні з однією дівчиною мені не було так спокійно і легко.
– Ти переймаєшся політикою? – здивувався дід.
– Сам не цікавлюсь, але політикою заробляю гроші на життя, і це моїй дівчині не подобається.
– Не знав, що ще й так можна гроші заробляти. Може, варто прислухатися до порад подруги? Мудрі люди нечасто трапляються, тож не проґав своєї долі. Вона вертка, як синиця в руках: випустиш і не спіймаєш.
Довго ще дід з онуком обговорювали різні питання і знаходили порозуміння…
Арсенів батько покинув їх, коли хлопцеві не минуло ще й семи років. Дід проводжав його до школи і майстрував йому іграшки. Часто замінював хлопчику не тільки батька, а й неньку. Молода розлучена жінка ще кілька разів намагалася звити нове гніздо, але не щастило. Поки вона шукала свою долю, сином опікувалися дідусь із бабусею. А коли бабуся від серцевого нападу померла, онук залишився з дідусем. Дочка вже мала іншу родину і до них заходила лише іноді – допомогти по господарству.
– То коли ти познайомиш мене зі своєю дівчиною? – наполягав старий.
– Кажу ж тобі, що дуже посварилися з нею. Може, вона вже й не думає про мене…
– Дівчата – створіння ніжніші, ніж ми, тому з ними треба делікатніше поводитися, – порадив дід.
– Дєд, ти не знаєш нинішніх дівчат. Вони тепер такі практичні, що більшість цікавиться тільки твоїми прибутками, скромності в них кіт наплакав, а про цнотливість навіть говорити не хочу.
– За що ж ти її кохаєш, якщо в неї суцільний негатив? – посміхнувся дід.
– У тім то й річ, що галичанка ця – не така, як інші, тільки трохи кусюча якась. Не терпить брехні, а під її поглядом я стою, мов вівця перед вовком, – признався онук.
– Відчуваю, що тобі трапилася гарна дівчина. Давно б так, – засміявся дід. – Будь чоловіком, попроси вибачення і веди під вінець, поки хтось інший не перехопив.
Через кілька днів, владнавши справу з проходженням практики, Арсен купив новий мобільник – замість втраченого в бійці з демонстрантами – і відбув до столиці.
У гуртожитку найнявся на роботу – фарбувати вікна і двері, й цим забезпечив собі місце для проживання в літній період. Роботу виконував у вихідні та післяобідні години, а вдень вештався по майдану Незалежності та прислухався до розмов, які точилися в кожній