які виконувала, вони удвох ходили поміж людьми і переймалися піднесеним настроєм старих, молодих і навіть школярів, які з різнокольоровими стрічками на головах бігали від одного гурту до іншого. Серця наповнювалися гордістю за себе і за весь український народ, що готовий стояти до перемоги, незважаючи на холод. Тепло людських сердець створювало над Майданом непробивну ауру, яку не міг здолати ні вітер, ні сніг, ні мороз. Здавалося, сам Андрій Первозваний, засновник цього величного міста, опікувався багатотисячним зібранням людей, які хотіли відстояти свій голос і вимагали від влади зважати на їхній вибір. Найбільше вражала культура поведінки мітингувальників. Ніхто не вживав спиртного, без якого ніби не може бути веселощів. Люди жертвували своїм, аби підтримати тих, котрі прибували до столиці здалеку. От якби знайшовся український Вашингтон і використав цю величезну енергію Майдану на благо великої країни, поки що такої слабкої й незахищеної!
Вранці, щоб знову не загубитись у натовпі, Арсен зайшов до гуртожитку, і вони зі Славою пішли на Хрещатик разом. Зайшли у сквер, що вів до пам’ятника комуністичному вождю, і Арсен зупинив її. Сьогодні він одягнувся в теплі черевики і зимову куртку, в якій не страшні навіть люті морози. З усього видно, що приготувався бути на Майдані весь день.
– Славочко, порадь, що мені робити. Маю енну суму грошей, зароблену неправедним шляхом, і вона мене пече в кишені…
– Ти їх вкрав?! – жахнулася дівчина.
– Неправедні – це хіба тільки ті, що вкрадені?
– Признавайся, поки не пізно, де ти їх узяв! – наказала Слава і вже подумала Бог знає що.
– Я не наважуюся тобі признатись, але повір, що нікого не вбив і не пограбував. Заробив своєю працею, але виявилося, що через дурну голову. Повір востаннє, бо я вже справді зав’язав з попередніми заробітками. Обіцяю надалі бути поміркованішим, – Арсен став у сніг на коліна і цілував Славці руки.
– Якщо ті гроші зароблені нечесно, то віддай їх на загальну справу. Зараз саме той час, коли можна змити гріхи і спокутувати провину, – порадила дівчина, хитро посміхаючись. – Чи справді вони тобі муляють, чи тільки переді мною хочеш показати щире каяття?
Арсен розстебнув куртку і з внутрішньої кишені піджака вийняв пачку скріплених ґумкою п’ятдесятигривневих купюр. Постукав ними по долоні, ніби вагаючись, і простягнув дівчині.
– Візьми, використай на що хочеш.
– О! Що ж це за така неправедна робота, що за неї стільки грошей платять? Невже наркотики? – злякалася Слава.
– Не вгадала. Політика, чорти б її забрали. Як на мою думку, то бруднішої роботи нема, бо тут продаєш душу, – сказав хлопець і сплюнув у чистий сніг, що цієї ночі припорошив пожовклу траву.
Арсен і Слава зайшли до крамниці, накупили солодощів і пригощали людей на Майдані. Дівчина спостерігала, з яким задоволенням Арсен роздавав пакунки, і думала: чи могла б вона так вчинити зі своїми грішми? Повірила хлопцеві, бо не помиляється тільки Бог.
Під