перетнути. Дівчина так далеко ще ніколи не їздила. Обіцяла мама забрати її після закінчення вишу до Італії, але це вже, мабуть, залишиться тільки у мріях. Вона їй ще не сказала, що збирається заміж, бо мама відразу приїхала б до Києва. Дівчина вважала себе достатньо самостійною, щоб приймати такі рішення, але ж матеріально ще залежала від мами. Найбільше Славу цікавила думка бабуні, коли вона довідається, що її улюблена онука збирається заміж за «москаля». Боялася осуду з її боку, але надіялася, що бабуня мудра жінка і знає, що серцю не накажеш. Воно саме обирає, кого любити, а кого ненавидіти. Слава поважала Арсена за те, що він також любить свого діда і хоче йому догодити. Тому без найменших вагань погодилася на цю поїздку.
– Чому ти не з матір’ю живеш, а з дідом? – поцікавилася Слава.
– У неї своя сім’я, і місця в ній для мене нема. Діда самого залишити також не можу, – признався Арсен. – Ось закінчимо виш, і постане питання, куди податися. Наше місто не назвеш привабливим для життя, але щастя мусимо шукати там, де буде робота. Мене Київ вабить, у ньому реалізувати свої здібності легше, але помешкання свого ніколи не будеш мати. Я вже цікавився цінами на житло, і вони для нас непідйомні.
– Моє місто гарне, зелене, в центрі велике озеро. Ти закохаєшся в нього, як і я, але зарплатня в ньому найнижча в Україні. Промисловість у занедбаному стані, а інженерів і педагогів штампують на місці. До села також не хочеться йти на роботу, – розмірковувала Слава.
– Про яке ти село говориш? – аж скипів Арсен, бо він виріс у місті й вважав, що у селах мешкають лише простаки.
– Тоді який вихід? Може, нам не варто одружуватися? – посміхнулася дівчина.
– Мусимо знайти своє місце під сонцем, у крайньому випадку залишимося в мене. Тут і помешкання є, і діда не треба за собою тягти, – хлопець боявся навіть думати, що одруження може не відбутися.
Арсен у думках будував плани на майбутнє, але тільки у парі зі Славою. Без неї ніщо не мало сенсу. А надто зараз, коли вона, така рідна, їде до його дому і вже ніяк не відкрутиться й стане його дружиною, думати про далеке не було потреби.
Довго їхати поїздом обтяжливо. На великій станції в купе змінилися пасажири й відразу вклалися відпочивати. Арсенові зі Славою нічого не залишалося, як зайняти свої верхні полиці. Розмовляти стало незручно, а читати – не видно, бо у вікна заглядала ніч, а світло у вагоні було тьмяне. Книжки набридли під час сесії, тож силувати себе не стали. Скоро стукіт коліс і похитування вагону заколисали їх. Далися взнаки напружені дні й постійне недосипання.
Краматорськ зустрів Славу похмурим ранком. У повітрі відчувався незвичний сірководневий запах. У роті відразу скупчилася гірка слина, аж захотілося сплюнути, але вона того не зробила, а мовчки проковтнула її. Арсен знав про це неприємне відчуття, з яким стикається кожен новоприбулий, бо постійні мешканці вже звикли і не звертають на такі дрібниці уваги. Він дивився на кохану й хотів вловити в її очах перше враження від повітря.