і куди не кинь оком – усюди видно дбайливу руку господині. Дівчина віднесла сумку до своєї кімнати, а чоловікам подала чисті, мов сніг, рушники й спровадила до ванної.
Ксеня Степанівна нарізала на тарілку сир до кави й розмірковувала, чому це у зятя нема батька і як викликати гостей на відвертість, щоб отримати відповіді на всі запитання, які поставила перед нею донька, телефонуючи з Італії. Наталка могла б і сама приїхати заради такої оказії: одну ж доньку має, а не десять.
Біла скатерка, якою Слава застелила стіл, разила очі. Сонце весело зазирало у вікно, ніби хотіло допомогти створити святковий настрій. Молода господиня пурхала від кухні до кімнати і зносила наповнені тарілки. Кавування швидше нагадувало святковий обід, тільки без спиртного. І не тому, що його не було в хаті, а тому, що забули поставити. Жіноче товариство рідко вживало спиртне, чоловіки горілки купити не здогадалися, а нагадати посоромилися. Смачна їжа вразила гостей, бо в їхньому холостяцькому домі такого давно не було. Василь Федотович щиро радів, що онук потрапив у добрі руки й матиме сімейний затишок, якого не знав донині.
Заваривши каву, Ксеня Степанівна й собі сіла за стіл. Вона поглядала то на майбутнього зятя, то на його діда, і помітила велику схожість між ними. І раптом її увагу привернули кошлаті брови старого. Половинки правої брови не було. Жінка так прикипіла поглядом до старого зморщеного обличчя чоловіка, що тому стало незручно. Йому часто доводилося витримувати на собі допитливі погляди, особливо в часи, коли жінки приглядалися до його зовнішності. Тоді рука його мимоволі тягнулася до брови, і, не чекаючи запитання, чоловік пояснював:
– Це в дитинстві «добрі люди» брову відтяли батогом.
Цю ж фразу він повторив і сьогодні. Ксеню Степанівну ніби хто окропом обдав. Вона вже колись ці слова чула… Стареча пам’ять запрацювала так швидко, як тільки могла. Жінка вичавила з себе вимушену посмішку, але розглядати обличчя Василя Федотовича не перестала. Від її погляду він стрепенувся і обм’як: «Так, це вона!» Вони дивилися одне на одного, не відриваючи погляду. В очах чоловіка засвітилася радість, бо його надія справдилася, а жінку здогад радше засмутив.
Не допивши кави, бабуня підвелася, попросила вибачення і пішла до своєї кімнати. Молоді не помітили, як у старенької затрусилися від хвилювання руки й на очі насунулася чорна хмара. Лише дід відчув зміну настрою жінки, з якою вона не змогла впоратися відразу. Потрібен був час, щоб зібратися з думками, які враз потоком ринули як на неї, так і на нього.
Василь Федотович подякував за сніданок і повідомив, що хоче пройтися містом і подивитися, як воно відбудувалося після війни. Молоді не заперечували і, не відчуваючи, що між старими пробігла чорна кішка, зайнялися своїми справами.
Старий фронтовик іще вранці звернув увагу, що місто відбудоване і про воєнні роки в ньому вже ніщо не нагадує. На місці великого ставу колись протікала вузенька річечка. Місто все було