мусив скоротити видатки на просиджування в барах, бо зароблені тяжкою працею гроші не випадало витрачати так легко, як раніше. Шукав роботи гідної, за яку можна було б зачепитися в майбутньому. Ніби й багато вільних посад у Києві, але потрібна прописка. Боявся подрузі навіть говорити, що має намір залишитися тут нелегально після закінчення вишу. Вона ж радила після складання державних іспитів спробувати щастя у її рідному місті. Недавно його дід здивував, бо раптом виявив бажання відвідати місця колишніх бойових дій, у яких він брав участь. Виявляється, що той воював колись у Тернопільській області. Скільки років минуло, а він лише тепер згадав, що втратив там багатьох друзів, і от хоче відвідати їхні могили. Старе як мале – хочу і все. Де ті могили можна віднайти через стільки років? Арсен не став його відмовляти, бо переконувати старого важко було й раніше, а коли він уже щось вирішив, то й поготів. Узаконити подружні стосунки молоді спланували до випускного вечора. Кошти можна зекономити, і головне – всі друзі будуть свідками їхнього шлюбу, бо як їх потім збереш, коли роз’їдуться по країні?
Слава вже кілька разів телефонувала матері й бабуні, розповідала, що має гарного хлопця і вони збираються одружитися. Мати зрозуміла, що її плани перетягнути доньку до Італії зриваються або відкладаються на невизначений термін, тому бажання вийти заміж ні схвалювала, ні заперечувала. Надіялася, що донька в неї мудра і знає, куди суне голову. Бабуня ж, за порадою доньки, хотіла побачити зятя до заміжжя онуки і просила привезти його до Тернополя. Слава почула від Арсена, що і Василь Федотович хоче побувати у місцях колишніх бойових дій, тож потішила бабуню згодою. Шила в мішку не втаїш, то навіщо приховувати те, що вже не приховується?
Травневих свят цього року випадало кілька днів, тож молоді запросили дідуся приїхати до Києва раніше, щоб усім разом завітати до Тернополя.
7
У тернопільському помешканні кипіла робота. Пахло свіжими пиріжками і печеною качкою. Холодильник був забитий різними салатами та іншими делікатесами. Це Наталка зателефонувала з Італії своїй подрузі й попросила, щоб та допомогла мамі приготуватися до приїзду гостей. Як би не складалася ситуація, а українці завжди прагнули показати свою гостинність. Часто самі недоїдали, але гостей приймали на тому рівні, на який лиш були спроможні.
Ксеня Степанівна була задоволена онукою, що та не знехтувала звичаями і погодилася привезти нареченого, аби й родина могла сказати про нього свою думку ще до одруження. Великого весілля не планували, бо мати в Італії, а бабуня сама не впорається з весільними клопотами. Наталка вирішила віддати кошти дітям – нехай вони витратять їх на свій розсуд: чи поїдуть у туристичну подорож, чи з київськими друзями відсвяткують. Зривається поїздка Славуні за кордон, але бабуня тільки рада тому, бо з ким вік доживатиме? Хоч і нездужає, але хотіла би ще правнуків дочекатися.
Ксеня вважала себе щасливою жінкою, бо діждала цих благословенних днів, а скільки