а вас я вже знаю з розповідей онука. Проходьте до нашої квартири і не дивуйтеся. Ми живемо скромно, як і більшість нинішніх пенсіонерів.
Арсен допоміг дівчині роздягнутися і поставив перед нею старі розтоптані капці.
– Не треба. Я все прихопила з собою, мені б тільки сумку розпакувати. Занеси її до кімнати, щоб нікому не заважала, – попросила вона.
Поки хлопець шукав вільне місце для сумки, Слава обвела поглядом усе: і стіни, і підлогу, й вікна. Її вразила убогість помешкання, якого давно не торкалася жіноча рука. Арсен глянув на кислу міну подруги і вгадав, про що вона думає.
– Дєд немічний, а мати часом не встигає навідатися до нього, тому не дивуйся, – став виправдовуватись він.
Слава промовчала. Зі своїм помешканням у Тернополі навіть не хотіла порівнювати, бо в ньому жили жінки, і в цьому була основна відмінність. Молоді з дороги приводили себе до ладу, а дід метушився на кухні.
– Я приготував для вас нехитрий сніданок, тож прошу до столу, – посміхнувся Василь Федотович, розставляючи тарілки.
На столі парувала свіжозварена картопля, полита розігрітим м’ясом з банки. Окремо на тарілці була покраяна ковбаска і маленькі, як цвяшки, консервовані огірки. З усього видно, що дідуньо старався догодити молодим.
Після сніданку Слава заходилася прибирати зі столу і мити посуд. Все їй було знайоме на кухні, бо всі «хрущовки» подібні, мов близнюки. Колись за типовими проектами по всьому Радянському Союзу набудували житла і дали багатьом сім’ям притулок. Тепер таке житло вже не відповідало вимогам часу і викликало гірку посмішку. На теренах західних областей, де майже в кожній родині є один або й двоє заробітчан за кордоном, житловий фонд поступово відновлюється, бо люди не шкодують коштів на те, щоб їхні діти мали пристойні побутові умови. Навіть їхня тернопільська оселя вже давно набула європейського вигляду – завдяки маминим турботам. Вона перші ж зароблені гроші вклала в ремонт квартири, щоб її рідні не почувалися обділеними.
Василь Федотович спостерігав за вправними рухами дівчини і ловив себе на думці, що вона йому дуже когось нагадує. І ці ямочки на щоках, і розумний пронизливий погляд – все це він уже колись бачив, але де саме – сьогодні пригадати не міг. За довгий вік багато людей пройшло через його життя, то всіх хіба запам’ятаєш…
Помивши посуд, дівчина запропонувала прибрати хоч у тій кімнаті, де вони з Арсеном мали спільне ліжко. Пручатися вже не мала наміру, бо коханий давно наполягав, аби вона довела свою любов не тільки словами, але в гуртожитку завжди виникали якісь перешкоди. Першу ніч із коханим Слава уявляла як свято, яке мало залишитися в пам’яті світлою сторінкою на все життя. Віддатися будь-де, як це траплялося з її подругами, не хотіла в принципі. Боялася відчути відразу як до коханого за настирливість, так і до інтиму взагалі. Вона вважала, що віддаватися любощам можна лише тоді, коли стосунки міцні й бажання взаємне, а не заради задоволення лише однієї особи –