Допитливий погляд діда він витримає і легко відкрутиться, а от як не проговоритися перед Славою, яка стане відверто його зневажати? Зароблена кругленька сума не гріла душу, а тільки роздирала сумління. Спочатку втішав себе, що чинить так заради процвітання свого регіону, а підбадьорені горілкою хлопці не приховували радості, що нарешті вони покажуть «бендерам», де раки зимують. Керівники заводів платили гроші й готували – в разі потреби – похід на Київ. Арсен повернувся до столиці безкоштовно одним із перших поїздів, набитих робітниками, що прагнули не так мітингувати, як задурно подивитися на столицю.
Арсен зателефонував Славі через два дні, коли вся країна завмерла в очікуванні результату підрахунку голосів Центральною виборчою комісією.
– Куди ти подівся? Ми вже сьогодні були на Майдані й вимагали правильного підрахунку голосів. Ти спостерігаєш за тим, що відбувається в країні?
– Не дуже… В мене креслень багато, тож мушу приділити їм увагу, – знову збрехав хлопець, бо знав, що не витримає її погляду і зізнається, а це буде кінець для їхніх стосунків.
«Колись звикнеться з тим, що я чинив, і якщо виграють наші, то переможців не судять», – переконував себе хлопець.
На Майдан щодня прибували люди з різних областей країни, і в місті все завмерло в очікуванні. Жили всі однією проблемою, і заховатися від неї не було де. Арсена все більше мучила совість за свій вчинок, а зароблені гроші не принесли задоволення. У виші не проводилися заняття, бо студенти всі пішли на Майдан. Хто у яких колонах мітингував, хлопця не надто цікавило, найбільше його турбувало, що він не разом з коханою дівчиною.
Слава з дівчатами щодня бувала на Майдані, розносила каву і пиріжки, роздавала газети.
Арсен відчув себе зайвим у цьому дійстві. Він почувався злочинцем, через якого порушився баланс у житті країни. Суспільство мудріше від таких, як він, і відразу зрозуміло, що тут задіяні інші сили, далекі від суспільної думки.
Український народ відмовився проковтнути чергову гірку піґулку і виступив на захист свого голосу, який уперто ігнорували у ЦВК. У гуртожитку студенти поділилися на групи, і більшість виявилася в помаранчевому таборі. Таких політичних баталій у стінах вишів ще не було. Викладачі читали лекції в майже порожніх аудиторіях, і ніхто нікому не жалівся. Навчальний процес призупинився. Все студентство чергувало на Майдані. Дух свободи витав над усім українським народом, хоч у різних областях вірили у різних «гетьманів». Прикрим у цій боротьбі було те, що політики нацьковували народ Східної України на таких самих землеробів Західної, аж поки не винесе «гетьмана» на п’єдестал і не вручить «булави». А як же потім людям миритися між собою, коли об них витерли ноги і забули?
Арсен перестав себе картати й попросив Славу зустрітися.
– Приходь на Майдан, там знайдеш нас, біля третього намету. Вибач, я зараз зайнята. Приходь, тут робота і для тебе знайдеться, – швидко проговорила дівчина, і мобілка замовкла.
Арсен