ий погляд на реальність
Більш явищ є на небі та землі,
Ніж мріяли філософи коли1.
Для тренування сили думки не треба розуміти закони фізики або механізми утворення реальності, так само, як не потрібно знати принципи роботи карбюратора чи свічки запалювання, щоб водити машину. Мало хто з нас розуміє будову автомобіля, але це не зупиняє нас від водіння. Так само й у науці про силу думки – будь-хто може швидко та успішно опанувати основи й ефективно застосовувати їх для поліпшення свого життя.
Ми почнемо з дослідження природи реальності, зокрема, з разючих наукових відкриттів упродовж останніх двадцяти років, що допомогли нам чіткіше зрозуміти, як наша свідомість створює власну реальність. Ці відкриття пояснюють, чому створення візуалізацій – не безглузде фантазування, а творчий процес, що допомагає нам контролювати та спрямовувати ту саму енергією, яка тримає матерію разом, перетворює воду на пару або сприяє проростанню зернятка.
Розуміння природи цієї енергії допомагає нам осягнути, як працює свідомість, та демонструє, чому натхнення, молитва чи інтуїція взагалі не є надприродними явищами, а підпорядковуються моделям і законам, які ми також можемо відкрити для себе та використовувати за власним бажанням. Як і все інше у відомому нам Всесвіті, сила думки також підпорядковується законам, котрі можна легко зрозуміти, очистивши їх від наукового жаргону, та чітко сформулювати.
Дозвольте стати вашим провідником у короткій подорожі до цих відкриттів.
Сучасна фізика розглядає Всесвіт як величезну неподільну мережу динамічної активності. Мало того, що Всесвіт живий і постійно змінюється, до того ж усе в ньому впливає на все інше. На первинному рівні Всесвіт видається цільним та однорідним, бездонним морем енергії, що пронизує кожну річ і кожну дію. Він неподільний. Якщо коротко, то науковці нині підтверджують те, що містики, провидці та окультисти намагалися сказати нам тисячі років – ми не одні, а є частиною одного величезного цілого.
«Увесь Всесвіт здригається, коли зрізають хоч одну травинку», – стародавній афоризм Упанішад – давньоіндійських релігійно-філософських брахманських текстів.
Сучасна фізика змінила нашу концепцію матеріального світу. Ніхто уже не стверджує, що частинки складаються з якоїсь базової «речовини», їх розглядають радше як згустки енергії. Вони можуть робити раптові переходи, «квантові стрибки», часом поводячись як відокремлені одиниці, а в інших випадках – як хвилі чистої енергії. Реальність мінлива. Ніщо не залишається на місці. Усе є частиною моделі, яка перебуває в постійному русі, навіть камінь – це танець енергії. Всесвіт динамічний та живий, і ми перебуваємо в ньому, є його частиною, такою ж динамічною й живою.
Всесвіт – це гігантська голограма
Теорії, що уможливили створення голограми, вперше сформулював у 1947 році Денніс Габор, якого згодом відзначили Нобелівською премією за його відкриття. Голограма є явищем, у котрому «ціле» міститься в кожній із частин. Наприклад, певний голографічний ефект має морська зірка. Якщо від неї відрізати частину, то вона знову виросте. Ба більше, з відрізаної частини виросте нова морська зірка, оскільки генетичний код міститься в кожній із її частин.
Кілька років тому я відвідав виставку, присвячену голограмам, на якій були представлені світлини, зроблені зі застосуванням голографії. На одній із світлин було зображено жінку, яка стояла прямо. Якщо я рухався вправо від світлини, зображення різко змінювалось, і жінка вже палила цигарку; якщо ж відходив вліво від неї, зображення знову змінювалось, і жінка поставала у грайливій позі, випнувши стегно. Якби це голографічне зображення впало й розбилося на частки, на кожній із них можна було б побачити не те, що ви очікували б – частину її взуття або сукні чи, може, її око, – а цілісне зображення жінки. І якщо нахилити будь-який із цих уламків із боку в бік, усе ще можна буде побачити, як жінка палить цигарку та виставляє стегно. У кожній із маленьких частинок міститиметься усе зображення.
Наразі вважається, що реальність має голографічну природу і що наш мозок також працює відповідно до принципу голограми. Процес мислення має вигляд, ідентичний до первісного стану Всесвіту, та складається з тих самих «компонентів». Мозок – це голограма, що інтерпретує голографічний всесвіт.
Головними архітекторами цієї дивовижної ідеї були два відомі світові мислителі: фізик Лондонського університету Девід Бом, протеже Альберта Ейнштейна й один із найавторитетніших квантових фізиків, і Карл Прібрам, нейрофізіолог Стенфордського університету. Вони окремо один від одного дійшли до цього відкриття, працюючи в різних сферах науки. Девід Бом переконався в голографічній природі Всесвіту після років розчарування через неможливість пояснити за допомогою стандартніших теорій усі феномени та результати, які він отримував у квантовій фізиці. Карл Прібрам, вивчаючи людський мозок, також зрозумів, що стандартні теорії жодним чином не пояснюють різноманітні нейрофізіологічні загадки. Для них обох голографічна модель несподівано