швидко підніматися, щоб залишити цю закохану парочку удвох. Зі своїм підносом я встигла пройти два кроки, а після наступила на свій же шнурок, що розв’язався, і подарувала моїй школі ще одну веселу історію – падаюча з підносом в курячий бульйон Кіра. Єдине, що мене тішило в ту мить – усвідомлення наближення літніх канікул і надія на те, що за цей час всі забудуть цей інцидент. А Алекс забуде правила гри в шахи, тому я почну його вчити, буду піддаватись ще старанніше і тоді ми точно будемо з ним разом, поки смерть не розлучить нас десь на Марсі через сто років.
У червні Лінда увесь час проводила на березі моря, в якому вже можна було купатися. Спочатку вона активно кликала мене з собою, роблячи вигляд, що піклується про мене. Але, мені здається, їй просто потрібен був хтось, хто б мазав її червону спину кремом. Я кожен раз знаходила привід не йти. Вона кожен раз витрачала десятки хвилин на вмовляння мене йти з нею. Довелось зізналася їй щиро, чому я не ніколи не піду купатись у море. Довелось розповісти, що я дуже боюся моря і ніколи в житті більше не ризикну зануритися в цю жахливу стихію, яка забирає життя простих людей, яка руйнує сім’ї, яка прикидається другом лише для того, щоб поглинути тебе, покалічити, змусити страждати. Довелось сказати, що ніколи-ніколи-ніколи я не буду плавати у хвилях, бо ніколи-ніколи-ніколи я не зможу довіряти їм. Після цього жінка нарешті відчепилася від мене зі своїми вмовляннями прохолонути в морських глибинах, що приносять користь організму. На пляжі моя прийомна мама читала книги і слухала музику, засмагала і плавала. Я ж писала вдома любовну прозу про нещасливе кохання, намагаючись забути Алекса і досі переймаючись з приводу свого феєричного падіння в їдальні. Я проклинала свої почуття, виганяла їх з себе, як диявола, а потім думала, що саме закоханість допомогла мені ожити, але лише для того, щоб померти після цього. Прози накопичилося так багато, що довелося спеціально йти в магазин за другим блокнотом. Коли я описувала фантастичні історії, мені ставало легше. До того ж я забувала, про що коли написала, і перечитувала це через тиждень, то мені ще й було що почитати. Сама собі письменниця. Іноді я писала вірші, іноді писала не про Алекса, іноді малювала ілюстрації, іноді дивилася на себе в дзеркало і плакала від того, що я жирна і негарна. Оскільки кондиціонерів у нас не було, доводилось спати з відкритими вікнами і слухати море. Воно кожного разу нагадувало мені про те, як вбило моїх батьків. Тому я закривала вікна, щоб тільки не чути хвилі. Спала спітнілою, але в цілющий тиші.
У липні до нас на цілий місяць повернувся Ніколас. Того разу він привіз мені купу солодощів та новий купальник. Уявлення не маю, як йому вдавалось кожного разу підбирати для мене речі ідеального розміру, які ідеально сиділи на моїй фігурі. В новому червоному купальнику я виглядала як справжня спокуслива жінка.
– Невже на цілий місяць? – раділа Лінда новинам про те, що Ніколас нарешті нікуди не полетить, а буде з нами. Я вперше бачила її по-справжньому щасливою. Здається, раніше вона не раділа його приїздам тільки тому, що усвідомлювала те, що скоро він покине нас. А тепер він обіцяв залишитися з