їх розставання, розуму не прикладу, щоб тоді сталося зі мною. Зі мною він начебто вів себе привітно, але все ж я зрозуміла, що зачепила його, адже вперше він не привіз мені жодного подарунка.
– Ми вирішили поїхати в невелику подорож по Європі, а тебе відправити в табір, – сказала мені Лінда в той же день. Так дивно, але коли коханий чоловік дарує жінці квіти, вона стає схожа на ті квіти. Лінда в той день була дуже красива, хоча була одягнена все в той ж одяг, і зачіска була та ж. Але її шкіра світилася, а сама вона пахла красою троянд.
– Табір? Сподіваюся, він далеко від моря, і мені не доведеться плавати?
– Не хвилюйся, він дуже далеко від моря. В Карпатах. Ти зможеш там грати в шахи.
– Яка радість.
У таборі мені подобалося. Там ніхто не розпитував про моїх батьків і не дивився на мене, як на дивну істоту, що вилізла з джунглів. Там я була звичайною дівчиною, груди якої виросли вже настільки, що вперше я почала носити влітку ліфчик під футболкою, чому була дуже рада. Наш табір знаходився посеред гір. Уранці ми робили зарядку і йшли на сніданок. Потім прибирали і готувалися до вечірніх конкурсів – кожен мав проявити свої таланти.
У перший же день я познайомилася в нашій кімнаті з вісьмома ліжками з худенькою і дуже симпатичною зеленоокою Анною. Вона дуже не любила, коли хтось називав її Ганною, а саме це постійно й робили наші вихователі. Проте я з першого ж дня називала її ім’я вірно – не Аня, не Ганна, виключно Анна. Можливо, саме через це вона мене й полюбила.
– Тобі дуже личив би чубчик… – сказала мені якось Анна.
– Ти думаєш?
– Авжеж. Хочеш, я тебе підстрижу?
– У тебе є ножиці?
– Ні, але ми десь знайдемо…
– Я подумаю. Але без мого дозволу вночі не стрижи мене, будь ласка…
Анна засміялася. І в цей момент до нас заглянуло двоє хлопчаків, мабуть, спокусившись дзвінким сміхом.
– А ти весела… Я, звичайно, трохи чмелена, але не настільки, щоб стригти уночі свою сусідку по цьому концтабору.
– Хтозна! Дорогою в автобусі я стільки страшилок наслухалася про табори. Про те, що тут мажуть обличчя зубною пастою, про гірських монстрів типу чупакабри, про жахливу їжу.
– Якщо хочеш, я можу підстригти тебе так, що чупакабра дремене з ляку щодуху!
Я розреготалася. А потім різко зупинилася.
– Ти ж жартуєш, так?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.