подивилася на мене.
– Чи попередження.
Ми стояли одна проти одної, і уявні лінії поміж нами робили майже правильний криж; але погляди, спрямовані на Оксанку, створювали малюнок птичої лапи.
Текст – це завжди тайна, написаний він на папері чорнилом, на землі грибами чи в повітрі поглядами. Тайні знаки ще можуть критися в червонокрівцях, бактеріях, навіть у молекулах – вони там палають.
– Повірте мені, вони мають розум й почуття, як має розум й почуття бджолина сім’я, мурашник або людство як таке, – казала Оксанка, коли ми спустилися з гори й розглядали тепер таємничі грибні надписи зблизька. – Грибниця, гриби – це досить таємничі істоти. Читали ж, мабуть? В Японії не так давно були проведені експерименти з грибницею, які показали наявність у неї неабиякого інтелекту і пам’яті. Грибниця дотягалася до цукру найкоротшим шляхом у лабіринті, огинала небезпечні місця, а навіть жартувала з людьми…
– Та ну тебе! – відмахнулася Влянка. – От тільки не треба цих лженаукових гіпотез. Алко, признайся, нащо ти це зробила?
– Ні сном, ні духом! – присягнулася я. – Не маю ніякого відношення.
– Значить, колишній власник забавлявся, – виказала гадку моя сестра.
– Не знаю, не знаю, – засумнівалася я. – В його такий вигляд, ніби він взагалі в житті не забавлявся й гадки не має, як то робити. Та й як таке можна зробити? Висіяти гриби? Хиба це можливо?
– Интересно, а почему надписи по-украински и по-польски? – спитала Зорницька.
Ми вернулися за стіл. Вечір скінчався в задумливості, яку навівала неясна, непересічна грибна вістка. Але дівчата дійшли висновку, що гриби ті щось хоча й незрозуміле, але ж явно не надприродне, і тільки Оксанка з її схильністю до чарівного може так вважати. Коли ми розпрощалися біля плоту, зірки вже, як то кажуть, засіяли небо (яким-то буде врожай? – чомусь подумалося мені, коли ця фразеологема спала на думку). Ленка та Влянка сіли в машину (Влянка вирішила переночувати в Добратичах, куди Ленка взялася її підкинути; після хвороби Влянка стала хутко стомлюватися, їй треба було відпочити в комфортних умовах, яких на Будці поки що не було, тому домовилися, що вона переночує у звичній обстановці в Добратичах, а завтра я до неї прийду), Оксанка осідлала ровер, і дівчата поїхали по домах, навантажені клунками зі стравами, яких, як виявилося, я приготувала непереїдно мніго («Ладно, возьму для тети Баси, которая не смогла прийти», – відкоментувала Ленка, приймаючи з моїх рук здоровезний пакет).
Я прибирала зі столу, десь далеко майже весь час гуркотів грім, але, дивно, зоряниці блискали рідко. Біліли капелюшики грибів, на які я раз по раз поглядала; тонко бзюмкали комарі.
Увімкнула комп’ютер. Отже, золотий серпень 1930 року, Дивинове, велике село в Поліському воєводстві, вчитель початкової польської школи готується зустрітися з батьками деяких своїх учениць…
Коли настала золота й спішна пора жати, коли серпи і серпень усталював цим людюм час жити на квасі та молоці, бо варитися не стало коли, коли спинилися навіть бійки за ремізою, бо хлопці не мали на них сили, пан Родзай вирішив, що настав час все ж вернутися до тієї справи