світової і які більшовики десятиліттями намагалися представити демагогічною димовою завісою, виникли під прямим впливом Масарика. Ще 100 років тому, на десятиріччя випередивши свій час, Масарик накреслював контури нової об’єднаної Європи, в якій будуть враховуватися інтереси і великих, і малих націй, а кожний народ зберігатиме свою національну ідентичність, залишаючись водночас європейцями. Владімір Ульянов-Ленін у своїй відомій роботі «Про гасло Сполучених Штатів Європи» полемізував саме з Масариком, не називаючи його по імені. І стверджував, що об’єднання Європи можливе лише внаслідок соціалістичної революції. Історія розсудила давню наукову суперечку – Масарикова батьківщина вже зализала рани від проведеного над нею соціалістичного експерименту і вступила до Об’єднаної Європи – Євросоюзу.
Масарик перший по-справжньому поставив перед світовою науковою і політичною громадськістю «чеське питання» – не в розрізі збереження (чи незбереження) чеської мови і культури, а як можливість і необхідність створення чеської держави. Якими ж дрімучими видаються твердження деяких наших сучасників, які намагаються довести, що в сучасному (!) світі Україна не може вижити як самостійна держава. Щось подібне Масарик переконливо спростовував ще багато десятиріч тому. І не лише теоретично, але й на практиці.
Боротьбу за самостійність свого народу він теоретично обґрунтовував, виходячи із своєї філософії людини і, хоч це комусь може видатися навіть парадоксальним, з космополітичних засад національної рівноправності і права так званих малих і поневолених народів, що походить з цього, на повну незалежність, що, на думку Масарика, є важливою передумовою справжнього поступу і демократизації людства.
Масарикова боротьба за створення політичної чеської нації, здобуття державності, як відомо, увінчалася блискучим успіхом. Але не було в Чехії більшого ворога вузького націоналізму та ксенофобії, ніж Масарик. Попри надзвичайно жорстку боротьбу, яку чехам доводилося сторіччями вести проти онімечення, Масарик ніколи не виступав проти німецької культури як такої. Він досліджував філософські погляди Гейне і вважав, що людина, яка змалечку збагатила себе скарбами не лише чеської, а й «якоїсь світової літератури» (зокрема німецької) буде кращим чехом, аніж людина, позбавлена цього. У 1899–1900 роках він активно виступив на захист несправедливо засудженого до смерті за звинуваченням у ритуальному вбивстві чеської дівчинки єврея Леонарда Гільснера. Переважна більшість єврейської громади в Чехії підтримувала німців у їхніх намаганнях денаціоналізувати чехів, єврейський торговельний та промисловий капітал жорстоко визискував їх – більшість чехів вважала євреїв історичним ворогом. Сам Гільснер, за визнанням Масарика, був «покидьком, за яким давно плакав кримінал». І попри все це, Масарик знав, що «маца, замішана на крові християнських дітей», – лише забобон, наклеп. Тому й кинувся в бій. Цікавою є його аргументація: «Я сам виростав