молоді козаченьки,
Котрий буде в місті, —
Поклоніться матусеньці,
Нещасній невістці.
Нехай вона, нехай плаче,
А вже не виплаче, —
Ой над сином, над Нечаєм
Чорний ворон кряче…
Ой не дбали вражі ляхи
На козацьку вроду, —
Рвали тіло по кавалку,
Пускали на воду.
Проникливо, душею співав Любисток. Олексій дивився на нього: він і сам мужній з вигляду – високе смагляве чоло, ніс з горбинкою, широкі, дугами брови. А ще Олексій зненацька помітив, що Любисткові в молоду голову останнім часом намело багато снігу. Важко він переживав волю-неволю, тужив за рідним козацьким краєм. А Любисток співав далі:
Годі, коню, в стайні спати,
Пора ляхів налякати!
В луччім чині з кремня збита,
Гасне іскра з-під копита —
То Палій, то Палій.
Люлька в зубах зашкварчала,
Шабля в ножнах забряжчала.
Шабля різанину чує,
Люлька пожари віщує.
То Палій, то Палій!
А потім під ліплену чужоземну стелю злетіло:
Ой, Морозе, Морозенку,
Преславний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
…Не вернувся Морозенко,
Голова завзята,
Замучили молодого
Татари прокляті.
– Були колись люди, – розгладив вуса Любисток. – На смерть ішли за волю, за правду.
– І чого досягнули? – Кирило.
– Хоча б помирали зі славою. А ми тепер… Старшина в Глухові, як миша під мітлою… Добра наживають, меди-горілки п’ють та стерляддю заїдають. А ми тут… І нас вони не забувають, шлють тараню та щуку в’ялену.
– Ну, не тільки… Ось уже рік сидить тут, у Петербурзі, депутація з чолобитною, щоб повернули гетьманство. – Й не сказав Олексій, що то з його власної намови-підмови, що він Єлизаветі вуха протуркотів про це.
– То так, – мовив Любисток. – Може, дадуть, а може, дулю піднесуть. Колись самі брали.
– І не взяли, – знову Кирило.
– Несила було. Ворогів кругом безліч. Та й своїх продажних – тьма. Що, заспівати про Саву Чалого? Ні, краще оцю. – І вдарив по струнах:
Наїхали з Московщини все пани,
Покопали канавами долини.
Поорали затоками всі лани…
…Прилетіли зі столиці лебеді
Та принесли на крилечках три біди:
Перва біда – царям треба годити,
Друга біда – панам даром робити,
Третя біда – жидам хати топити…
Олексій засовався. Цієї пісні він ніколи не чув. Мабуть, зложив її сам Любисток. Не треба б цих пісень чути Кирилові, та й небезпечні вони.
А Любисток не вгавав:
Од Києва до Пітера мостили мости,
Мостили мости з тонкої трости,
А по тих мостах козакам іти.
Що передні йдуть – все холостії,
А середні йдуть – все жонатії,
А ззаду йдуть старі старики.
Що передні йдуть – пісні піють,
А середні йдуть – плачуть, ридають…
– Це