як системи знань ще не існувало, на відміну від математики і астрономії.
У наведеній таблиці представлений хронологічний зв’язок основних етапів розвитку фізики й суспільства. З розвитком матеріального виробництва в давньому світі йшло нагромадження знань у галузі природознавства. Але в Давньому Єгипті, Месопотамії, Індії й Китаї ці знання не були систематизовані. Для розвитку фізики, безумовно, важливим є й рівень духовної культури суспільства, що необхідний для узагальнення даних, отриманих під час спостережень, для появи нових фізичних ідей і уявлень, створення стрункої системи знань. Особливо яскраво про це свідчить історія фізики античного світу.
Уявлення давніх греків про форму атомів (зліва направо): землі, вогню, повітря та води
І тільки після появи «чистих наук» – філософії й математики в Давній Греції стали можливими систематичні роботи з опису й пояснення явищ природи. При цьому природно використовувалися експериментальні спостереження, які накопичувалися в процесі розвитку матеріальної культури. Досягнення високого загального культурного рівня в Греції при наявності великого комплексу знань і технічних навичок забезпечило в VI столітті до нашої ери початок робіт з опису, упорядкування й пояснення явищ природи. Тому саме в цей час, у натурфілософських роботах Арістотеля з’являється поняття «фізика» і закладаються підвалини фізичного мислення.
І все ж таки вже в епоху античності було зроблено багато відкриттів у галузі фізики. Так, у VI столітті до нашої ери Піфагор дійшов висновку про кулястість Землі. Він же здійснив перші спостереження в галузі акустики: встановив зв’язок між висотою тону й довжиною струни або труби. Фалесу Мілетському належать перші відкриття в галузі електрики й магнетизму: відкриття властивостей натертого бурштину притягати легкі предмети, а магніту – залізні.
У V–IV столітті до нашої ери виникли ідеї про переривчасту, зернисту будову матерії, а Левкіпп та Демокріт установили, що границею подільності речовини є атом. Платон же створив теорію зору. У IV столітті до нашої ери виникли поняття руху як загальної зміни й механічного руху як просторового переміщення, що стало грунтом для зародження елементів механіки. Водночас формулювалися правила додавання переміщень, рівноваги важеля, а також перші уявлення про поширення звуку в повітрі (стискання і розрідження повітря), про відбиття звуку від перешкод.
Арістотель (384–322 р. до н. е.) був учнем Платона, а згодом став вихователем Александра Македонського. Останній дуже цінував Арістотеля і казав: «Я шаную Арістотеля нарівні зі своїм батьком, бо якщо батькові я зобов'язаний життям, то Арістотелю зобов'язаний усім, що дає йому ціну».
Дослідження Арістотеля належать до галузі механіки, акустики, оптики. Фізика Арістотеля, що була заснована на доцільності природи, містила окремі правильні положення, але не сприймала