спостережень щодо заломлення світла. Є відомості про те, що вченим був написаний невеликий твір, який дійшов до нас під назвою «Катоптрика», уривки з якого часто цитувалися давніми авторами. На основі цих цитат можна зробити висновок про те, що Архімед добре знав запалюючу дію ввігнутих дзеркал, проводив досліди із заломлення світла у повітряному й водному середовищах, знав властивості зображень у пласких, опуклих і ввігнутих дзеркалах. От як про ці роботи говорив Апулей: «Чому в плоских дзеркалах предмети зберігають свою натуральну величину, в опуклих – зменшуються, а в увігнутих – збільшуються; чому ліві частини предметів видно праворуч і навпаки; коли зображення в дзеркалі зникає й коли з’являється; чому ввігнуті дзеркала, поставлені проти Сонця, запалюють піднесений до них трут; чому в небі видно веселку; чому іноді здається, що на небі два однакових Сонця, і про багато чого іншого подібного ж роду, про що розповідається в об’ємистому томі Архімеда».
Однак від самої праці, та й то в пізньому переказі, вціліла лише єдина теорема, у якій доводиться, що при відбитті світла від дзеркала кут падіння променя дорівнює куту відбиття. З «Катоптрикою» пов’язана й легенда про дзеркала, що запалюють, про підпали Архімедом римських кораблів під час облоги Сиракуз. Що в цій історії вимисел, а що є відображенням дійсних подій, це і донині викликає бурхливі дискусії сучасних учених. Деякі дослідники не виключають можливості, що генієві Архімеда був по силі винахід і побудова геліоконцентратора, тому що сама ідея розчленовування ввігнутого дзеркала на безліч пласких елементів, яка пов’язана із заміною кривої уписаними й описаними багатокутниками, часто застосовувалася ним у геометричних доведеннях. Взагалі, підхід Архімеда й інших давньогрецьких учених до розв’язування фізичних проблем грунтувався на простих, але строгих геометричних доведеннях, отже, математика стала основним інтелектуальним знаряддям фізики.
Спалення ворожого флоту за допомогою системи дзеркал
Архімед був одержимий наукою й винахідництвом. Сконструйовані ним апарати й машини сприймалися сучасниками як чудеса техніки. Складалося враження, що він не спав і не їв, а весь час приділяв лише творчому пошуку. Саме тому багатьом не давали спокою «сонячні дзеркала» Архімеда. Навіть після того, як знаменитий французький філософ і математик Рене Декарт у своїй «Діоптриці» переконливо довів, що це неможливо, і розповіді про них стали для науки легендою, загадка залишилась. Але було б дуже шкода, якби така цікава легенда була спростована. І тому італійські вчені спробували довести, що «бойові дзеркала» Архімеда існували, але були призначені не для підпалу, а для… наведення на ціль. Тобто з'єднаний із сонячним «зайчиком» стовбур арбалета посилав стрілу точно в ціль за променем. А якщо згадати про те, що сиракузці мали секрет (до речі, безнадійно загублений) «грецького вогню», то може бути цілком імовірним той факт, що кораблі римлян спалахували від стріл, просотаних цією займистою сумішшю. А що ж дзеркала? А