про пільги, – сказав Квінн, узявши вологий рушник, великий, як скатертина.
Губи Геслера зневажливо стиснулися.
– Одягайтесь і гайда за мною! – звелів він, хоча Гаррі ще не закінчив митися.
Геслер енерґійним кроком ішов коридором, а напіводягнений, іще мокрий Гаррі намагався не відставати. Вони зупинилися біля подвійних дверей із табличкою «Склад». Геслер рішуче постукав, за мить двері відчинилися, звідти виглянув втомлений життям офіцер, котрий цмулив самокрутку. Побачивши Квінна, офіцер усміхнувся.
– Не впевнений, що твоя роба вже повернулася з пральні, Квінне, – сказав він.
– Тож мені знадобиться новий комплект, пане Ньюболд? – Квінн нахилився і вийняв папірець із іншої шкарпетки, який вмить зник. – Мої потреби прості, – додав він. – Ковдра, два бавовняних простирадла, подушка, наволочка…
Офіцер брав кожен предмет із полиць перед ним і складав їх купкою на лаві.
– …дві сорочки, три пари шкарпеток, двоє штанів, два рушники, миска, тарілка, ніж, виделка та ложка. А ще бритва, зубна щітка й тюбик зубної пасти – бажано «Колґейту»…
Ньюболд мовчки вибирав необхідне. Купка Квінна все збільшувалася.
– Щось іще? – врешті-решт запитав він, ніби Квінн – дуже цінний клієнт, котрий, ймовірно, ще повернеться.
– Аякже! Мій приятель лейтенант Бредшоу потребує такого ж комплекту, а позаяк він офіцер і джентльмен, то подбайте, щоб він отримав усе необхідне.
На подив Гаррі, Ньюболд узявся складати ще одну купку, прискіпливо вибираючи кожен предмет. І це все – завдяки новому знайомому, котрий сидів поруч із ним в автобусі!
– Марш за мною! – звелів Геслер, коли Ньюболд закінчив свою роботу.
Гаррі і Квінн схопили своє манаття й побігли коридором. Дорогою було ще кілька зупинок, оскільки черговому доводилося відмикати ґратчасті перегородки, що відділяли їх від камер. Коли ж вони нарешті втрапили у потрібне крило, їх привітав галас юрмиська в’язнів.
Квінн зауважив:
– Бачу, ми тепер на останньому поверсі, пане Геслер? Але я не буду чекати ліфта, адже мені потрібно тренуватися…
Офіцер проігнорував його слова і хутко крокував повз гамірних в’язнів.
– Здається, ви казали, що це тихе крило, – промовив Гаррі.
– Певна річ. Але пан Геслер не надто тут популярний, – прошепотів Квінн, перед тим як усі троє дійшли до камери триста двадцять сім.
Геслер відчинив важкі залізні двері – і двоє в’язнів могли протиснутись досередини.
Отак Гаррі отримав своє житло на наступні шість років. Він почув, як двері бряцнули за ним. Бранець оглянув камеру і помітив, що з внутрішнього боку на дверях немає ручки. Двоповерхові нари, залізний рукомийник, пригвинчений до стіни, дерев’яний стіл, також прикріплений до стіни, і дерев’яний стілець. Його очі нарешті зупинилися на іржавому сідалі нужника в кутку, і його знудило.
– Ти спатимеш нагорі, – рішуче вказав Квінн, перебиваючи його думки. А якщо я вийду раніше, то зможеш перебратися донизу, а новий сусіда отримає другий поверх.