його після того, як він зник того дня, коли Гаррі мав побратися з його донькою? Чи знайде він спосіб повернути справу на свою користь? Адже всі повірили, що Гаррі вже на тому світі? Він викинув і Беррінґтона зі своїх думок. Навряд чи цей чоловік може виявитися його батьком…
Коли ж думки юнака повернулися до матері, Гаррі всміхнувся, сподіваючись, що вона вдало скористається десятьма тисячами доларів Джелкса, котрий пообіцяв відправити ці гроші, як тільки Гаррі погодиться зайняти місце Тома Бредшоу. Маючи в банку понад дві тисячі фунтів стерлінґів, Гаррі сподівався, що мати звільниться з роботи офіціантки у «Ґранд-готелі» і купить собі якийсь будиночок, про який завжди мріяла, – це було єдиною втіхою від усієї цієї катавасії.
А що із сером Волтером Беррінґтоном, котрий завжди ставився до нього як до онука? Адже сер Волтер міг бути його дідусем. Якби так виявилося, то Гаррі міг би претендувати на спадкові маєтки Беррінґтона та родинний титул і таким чином стати сером Гаррі Беррінґтоном. Але Гаррі не тільки прагнув, аби його товариш Джайлз, законний син Беррінґтона, успадкував цей титул, а, що набагато важливіше, відчайдушно бажав довести, що його справжнім батьком був Артур Кліфтон. Тоді це дасть йому примарний шанс одружитися з коханою Еммою…
Гаррі намагався забути, де він проведе наступні шість років.
О сьомій годині прозвучала сирена, що розбудила всіх в’язнів, котрі просиділи достатньо довго, щоб насолоджуватися нічним сном. «Коли спиш, ти не в тюрмі», – такими були останні слова, які Квінн пробурмотів перед тим, як зануритись у глибокий сон і гучно захропти. Та це не турбувало Гаррі. Його дядько Стен був хропуном вищого ґатунку.
Гаррі виснував кілька важливих для себе речей упродовж цієї довгої безсонної ночі. Щоб якось пережити цю даремну та жорстоку трату часу, «Том» стане взірцевим в’язнем, сподіваючись, що йому зменшать термін покарання за хорошу поведінку. Він спробує влаштуватися на роботу до бібліотеки і записати в щоденник все, що сталося до того, як його засудили, і про все, що станеться, доки перебуватиме за ґратами. Він також підтримуватиме свою форму на випадок, якщо війна в Європі все ще вируватиме, щоби бути готовим взяти в ній участь після того, як звільниться.
Коли Гаррі щойно спустився з горішніх нар, Квінн уже був одягнений.
– А що тепер? – поцікавився Гаррі, як новачок у перший день свого навчання.
– Сніданок, – повідомив Квінн. – Одягайся, бери тарілку та кухоль і приготуйся до відмикання дверей. Якщо запізнитися навіть на кілька секунд, декотрі охоронці із задоволенням захряснуть двері перед твоїм носом.
Гаррі узявся натягати штани.
– І не розмовляй дорогою до їдальні, – додав Квінн. – Це привертає до тебе увагу, що дуже дратує рецидивістів. Краще взагалі не розмовляти ні з ким аж до другого року відсидки.
Гаррі засміявся б, але не був упевнений, чи Квінн жартує. Він почув, як ключ обернувся у замку, і двері камери відчинилися. Квінн вискочив, мов сірий гончак із загону, а його співкамерник відстав лише на крок. Вони приєдналися