Вінтер. Інші переповідали певні плітки, які не випадало брати за щире золото, тож завжди доводилося питати, хто міг бажати небіжчиці зла. Відкрилася ціла мережа інтриг і наклепів. Невеличка родина, як визначав свою компанію Белман…
Геннінг навіть надиктував Фосс коротку характеристику небіжчиці. Виходило на те, що Бетті Вінтер народилася як Беттіна Зима 17 липня 1904 року в Фрайєнвальде. Вона ніколи не здобувала класичної акторської підготовки, але численні колеги свідчили, що вона мала природний хист. У роки інфляції доля привела її в Берлін, де вона шукала щастя на естраді, успішно проходячи різні відбори й кастинги, а незабаром стала отримувати невеличкі ролі в розважальних виставах. У 1925 році вона зіграла свою першу роль у кіно, на той час маючи за партнера на чотири роки за неї старшого Віктора Майснера. Саме він привів її в кіно, а не Белман, як підозрював Рат. Майснерові тоді вже добре велося, як героєві пригодницьких і кримінальних фільмів, а поряд із Беттіною Зимою, яка від самого початку своєї кінокар’єри стала називатися Бетті Вінтер, він успішно ввійшов також у царину романтичної комедії. За останні п’ять років вони знялися разом у дюжині фільмів і зробилися однією з найпопулярніших пар на екрані, а також у приватному житті – від часу свого другого фільму (тут Гереон не втримався від посмішки) «Пастка жадань».
Ця інформація не надходила винятково з колективу «Ля Бель»: Геннінг доповнив досьє численними посиланнями на журнали про кіно й жовту пресу – очевидно, що помічник детектива не на жарт залюбився у світ кіно. За його даними, Бетті Вінтер і Віктор Майснер, які одружилися в 1927 році, але зберегли свої сценічні імена, були найщасливішою парою в німецькій кіноіндустрії. В усякому разі, вони не розлучилися через три місяці по весіллі.
Так чи інакше, схоже, Віктор Майснер був єдиним, для кого смерть Бетті Вінтер справді означала особисту трагедію. Що до Белмана, Рат від самого початку мав враження, що той, якщо взагалі переймається смертю своєї примадонни, то суто з фінансових причин.
Віктора Майснера, актора і вдівця, у списку опитаних не було, він, схоже, вчора на студію не повертався, і було б дивом, якби Пліш і Плюм виявили ініціативу і відвідали його вдома. Проте вони опитали всіх решту в студії, де Дреслер уже знову знімав, попри смерть своєї головної актриси. Час – це гроші, пригадалися Ратові слова Белмана. Чи то Оппенберґ це сказав? Продюсер навіть не дав своїм людям день на жалобу, і вони, либонь, сьогодні теж знімають, використовуючи кожен день, за який ательє «Терри» сплачено оренду. Час – це гроші…
Думки Рата мимоволі перекинулися до батька з його девізом. Знання – це сила. Гідна заздрощів здатність усе на світі зводити до таких простих формул, які забезпечують лад у житті. Він так не вмів. Та й не хотів уміти, зрештою. Рат боявся, що це могло б якоїсь миті перешкодити йому ясно бачити реальність. А його робота полягала саме в цьому: висвітлення того, що сталося насправді – складного, хаотичного й нелогічного, яким, насправді, здебільшого й бувало