їх «синками». «Прийдуть синки», – відповів дід. Що б зробили за такої ситуації сьогодні ми? Певно, втекли хоч на якийсь час до села. Дід та баба спокійно почали готуватися до відвідин непрошених гостей. Баба вийняла з воза шкворінь та сховалася на печі, дід набив з дула одноствольного дробовика та сів у сінях, підперши сінешні двері. Ніч. Світить місячний промінь, блукає по хаті. Хрясь! – вилетіла віконна рама, у вікно просунулася підсака. «Клади гроші!» Мовчанка. «Клади гроші!». Навіть цвіркун у хаті замовк. Один партизан-бандит стрибнув у вікно. Огледівся по хаті, ступив на лежанку. У руці тримав револьвер. Баба лівою рукою вхопила за дуло револьвера, правою – шкворнем ударила бандита по голові. Раз і вдруге. Він випустив револьвер, тримаючись обіруч на голову, заюшений кров’ю, ступив до вікна. Його почали тягнути з хати, і цієї миті дід прочинив сінешні двері та ввігнав заряд дробу ще одному бандиту в горло. Зачинив двері та навпомацки набив рушницю. Другий випал зробив вже навздогін бандитам.
…У селі храмове свято. Прихожани йдуть до церкви, на шляху гуляє одягнена по-святковому молодь, взявшись попід руки, довгими рядами, гойдаються, як молода лоза. На паперть церкви виходить дід та баба, баба – закривавлена, зі шкворнем, дід – з рушницею, вклоняються людям – натовпу, який зібрався біля них, розповідають про нічну пригоду. Натовп шаленіє – не в одного вже забрано телицю або корову, витрушено скриню. «Ви знаєте їх?» – до діда та баби. «Знаємо», й називають прізвища. Один партизан саме проходить неподалік у вервечці парубків та дівчат. Його хапають, б’ють костурами, палицями, одяг шматтям опадає з тіла. Забивши одного, вхопили другого, звідкілясь взялася сокира, сіконула й відлетіло вухо. Онуфрій Давидович підніс над ним руки: «Миряни, ми не звірі, будемо судити!». Його послухалися. Пізніше саме цей бандит-партизан рятував у Ніжині Бутка від смерті, від Миколи Кропив’янського.
Микола Григорович Кропив’янський, як я вже казав, очолив червоний партизанський рух на Чернігівщині. У селі роди Бутків та Кропив’янських (у Григорія Кропив’янського теж було стільки само, чи майже стільки ж, дітей, як у Бутка, і йому статкувалося) вели між собою змагу – у кого кращі коні, краща городина, а насамперед – вдатніші діти. Микола Кропив’янський закінчив Ніжинське міське комерційне училище, навчався в гімназії, у Першу світову війну опинився на фронті, де завдяки особистій хоробрості та нестачі офіцерських кадрів доскочив дуже високого, як для селянина, чину – підполковника. Поручик – і то було б дуже високо. Старі діди згадують: приїхав у відпустку Микола Кропив’янський, іде сільською вулицею, а за ним шабля на коліщаті котиться-підстрибує і позаду два ад’ютанти в аксельбантах ідуть. У часи розвалу фронту очолив солдатський комітет, 1917 року вступив до партії більшовиків, командував корпусом, був начальником штабу армії, а далі, в час німецької окупації, на демаркаційній лінії сформував Першу Українську дивізію. Командував нею якийсь час, по тому командував іншими військовими частинами, був начальником