в 1960 році, та і як він міг добре розбиратися в житті, проживши на той час на землі лише тринадцять років? Тому Фергюсон вболівав за Кеннеді й бажав йому перемоги, так само як він колись вболівав за «Гігантів», бажаючи їм перемоги в іграх Світової серії, бо зрозумів, що політична кампанія нічим не відрізнялася від спортивної події. Замість ударів там обмінювалися різкими фразами, хоча політичні поєдинки за своєю жорстокістю й запеклістю часто не поступалися найкривавішим поєдинкам боксерів. Коли ж ішлося про змагання за посаду президента, то боротьба розгорталася в такому грандіозному й видовищному масштабі, що кращого шоу в Америці годі було й шукати. Ефектний Кеннеді проти похмурого Ніксона, Король Артур проти Зануди, чарівливість проти неприязні, надія проти розчарування, день проти ночі. Чотири рази двоє претендентів дебатували по телевізору, чотири рази Фергюсон з батьками дивилися ці дебати в маленькій вітальні, і чотири рази вони були впевнені, що Кеннеді переміг Ніксона, хоча люди казали, що по радіо Ніксон буквально розтоптав свого опонента. Але найголовнішим тепер був телевізор, телевізор був майже у всіх і йому невдовзі судилося стати всім – як і передрік батько Фергюсона під час війни, тож на домашньому екрані перший телевізійний президент переміг за явною перевагою.
Перемога ж, яку Кеннеді виборов 8 листопада, була далеко не такою переконливою, як в телевізорі, – він набрав лише на сто тисяч голосів більше в загальнонаціональному масштабі, що стало одною з найменших переваг в історії виборів; що ж стосувалося колегії виборщиків, то тут перевага виявилася вагомішою – аж на 84 голоси. Коли Фергюсон пішов наступного ранку до школи святкувати перемогу разом з іншими прихильниками Кеннеді, ці цифри були іще невідомими; і досі не припинялися розмови про триваючу відсутність результатів з Іллінойсу, подейкували, що чиказький мер Дейлі викрав машини для голосування з республіканських дільниць і втопив їх в озері Мічиган. Коли ці звинувачення дійшли до вух Фергюсона, він сприйняв їх з трудом, бо думка про фальшування була надто ганебною, надто моторошною; важко було уявити собі, що такий недостойний трюк міг обернути вибори на непристойний жарт, комедію з брудними маніпуляціями та брехнею. Фергюсон вже був зібрався дати вихід своєму несамовитому обуренню, але раптом змінив хід своїх думок, збагнувши, що треба відкинути свій піонерський ідеалізм і визнати, що статися могло що завгодно. Нечесних людей багато скрізь, і чим впливовіша людина, тим більшим є потенціал корупції, але навіть якщо ця історія правдива, ніщо не вказувало на те, що до неї був причетний Кеннеді. Дейлі та його банда шахраїв – можливо. Але не Кеннеді. В жодному разі не Кеннеді.
Але попри свою непохитну впевненість в чесності людини майбутнього всю решту дня Фергюсон носив у голові образ отих потонулих машин для голосування, які лежали тепер на дні озера Мічиган, а коли остаточні цифри засвідчили, що Кеннеді переміг би й без голосів, отриманих в Іллінойсі,