шлюбу, освяченого католицькою церквою? Звісно, то була цілковита неправда, жахлива наклепницька вигадка, але Анна-Марія нічого не могла з собою поробити, і думка про таку потенційну можливість продовжувала гризти їй мозок. Та навіть якби Фаб’єн і була невинуватою, це не робило б її менш відразливою, менш гідною тої ненависті та огиди, яку відчувала до неї Анна-Марія. Фергюсон вислуховував ці одкровення з почуттям зростаючого співчуття до своєї коханої. Жорстока доля завдала їй душевної травми, і вона перетворилася на невільницю в неблагополучній родині, перебуваючи в стані війни зі своєю ненависною мачухою, розчарована своїм егоїстичним, байдужим батьком і й досі охоплена тугою за померлою матір’ю, засмучена вимушеним вигнанням до грубої й негостинної Америки, розлючена на всіх і все. Але замість відклякнути Фергюсона, епічний масштаб негараздів Анни-Марії тільки привабив його сильніше до неї, бо тепер вона перетворилася в його очах на трагічну фігуру, постать шляхетну й стражденну, переслідувану ударами долі, і з усім палким заповзяттям недосвідченого п’ятнадцятирічного хлопця Фергюсон заходився виконувати свою нову життєву місію: вирвати нещасну дівчину з пазурів лихої долі.
Йому ніколи не спадало на думку, що вона могла перебільшувати, що її горе з приводу втрати матері спотворило її світосприйняття, що вона відштовхнула мачуху, навіть не давши їй жодного шансу, обернувши її на особистого ворога лише тому, що та не була її матір’ю й ніколи не могла нею стати, що втомлений надмірною роботою батько робив усе, що міг, для своєї розлюченої та впертої доньки, що ця історія мала, як це буває завжди, і свою зворотну сторону. Підлітки живуть драмою, екстремальна ситуація для них є джерелом наснаги й життєвих сил, і Фергюсон не менше за решту хлопців його віку виявився вразливим до принадливості високих почуттів та екстравагантної нерозсудливості, і це означало, що привабливість такої дівчини, як Анна-Марія, підживлювалася саме її лихою долею, тому чим більшими були життєві бурі, про які вона йому розповідала, тим сильніше він прагнув її.
Залишитися з нею наодинці виявилося справою вельми непростою, оскільки вони були занадто молодими, щоби водити авто, і тому в справі пересування мали покладатися лише на свої ноги. Це неминуче обмежувало їхній радіус переміщення, але одним з надійних варіантів був порожній будинок Фергюсонів після закінчення шкільних занять – оті дві години перед приходом його батьків з роботи, коли він з Анною-Марією міг піднятися до своєї кімнати й замкнути за собою двері. Фергюсон радо пішов би з нею на інтимний контакт, але знав, що Анна-Марія до нього іще не готова, тому тема втрати їхньої цнотливості ніколи відкрито не обговорювалася, бо в суспільстві 1962 року це було іще неприйнятним, принаймні в стосунках між правильно вихованими п’ятнадцятирічними підлітками з середнього та середньо-високого класу Монклера та Бельгії. Але хоча кожен з них не насмілювався порушувати умовності тодішньої доби, це не заважало