Вітраж. Наталена Королева

дишлях розпинали чорний намет. Починалася «циганська вечеря».

      – Все то «ніц не платі!» – озвався чех. (Хіба ж може бути, щоб поміж десятком туристів не було жадного чеха?!). – Кажу – «ніц не платі», бо ж яка то циганська вечеря, коли у нас нема музики?

      – А хто ж вам сказав, що її не буде? – блиснув очима патер. – Музика йде за нами. Ще не сядемо до страви, як тут буде отой дід, що ми нагнали недалечко відсіль.

      – А може ж, він не грає? – спитався якийсь невіра.

      Патер аж підстрибнув:

      – Як? – мадяр – та не грає?.. Та він має таку скрипочку, що ну! Я 18 років на селі, а той жебрак – з мого села. Ось почекайте!..

      І справді, дід вартий був того, щоб на нього подивитися та скрипочки його послухати. Можу сказати, що в своїх мандрівках не часто мені траплялося здибувати таких химерних жебраків.

      Дід грав, плакав і пив. Потім знов – пив, плакав і грав. Грав так сумно, що у нас на очах блищали сльози, то враз різав такого чардаша, що візники кидали вечеряти й пустилися у танок.

      Вже давно степ затягло фіялковим серпанком присмерку, прохолода купала ніжно наші тіла, а душі розм’якли, стали елєґійними й жадали чогось небуденного.

      – Дідусю, розкажіть якусь стару казку, – промовив патер, коли дід відложив набік свою скрипку.

      Та дід тільки рукою відмахнувся:

      – Не сподобаються вам мої казки, бо раз – що вони надто перестарілі, а по-друге, – вибачайте, не хочу нікого вразити, – тільки ж мої казки не для панів.

      – Чому ж то так?

      – Не гнівайтеся, коли скажу не в лад. А тільки я так думаю, що пани про все в книжках вичитають, та від кожної книжки дізнаються все нового й нового, а в старе ніхто не вірить. Не вірять ні в Бога, ні в чорта… Нема для них ні відьом, ні русалок, ані мавок… А я від старих людей, наприклад, чув, що коли б не така мавка, то, може б, нас, мадярів, і на світі не було…

      Виходило по всьому, що казка буде. Видко було по всьому, що кортить діда розповісти. І ми враз оточили його тісним колом, як на малюнках у дитячих книжках. За нами примостилися візники.