численним каменепадам та льодопадам, а також дає змогу підійматися по твердій поверхні замість того, щоб грузнути в снігу.
Просуватися з опертям на передні зубці: підійматися по крутому льоду та снігу, використовуючи обладнання для сходження по льоду й передні зубці кішок (рами з шипів із гартованої сталі, яка кріпиться до черевика альпініста). Виглядає і відчувається, як скелелазіння у морозний холод.
Пітч: ділянка скелі, снігу або льоду між двома страхувальними пунктами, яка в ідеалі дорівнює довжині мотузки.
Страховка: будь-який елемент спорядження, який кріпиться до каміння чи льоду для того, щоб прив’язати альпіністів або мотузки до страхувальних пунктів. Найпоширенішим спорядженням для страховки є капронові стропи, снігові гаки, скельні гаки, закладки, ексцентрики та льодоруби.
Досягти піку, або вершини: закінчити сходження, не обов’язково на вершині гори.
Виконувати траверс: рухатися по схилах гори, а не навпростець угору.
Татова смерть стала для мене ще тяжчою, ніж це взагалі було можливо, бо наступного дня після того, як він помер, я мав на три дні летіти у справах до Гамільтона. Це було важливо, адже дозволило б мені вирушити на Чо-Ойю і не завдати серйозних збитків сімейному бюджету. Тоді, наприкінці тижня, я повернувся на похорон. У наступні тижні я був повністю зайнятий підготовкою до подорожі.
Метушня перед поїздкою – це завжди найгірший час для кожного, тож до середини серпня Анна й діти були в режимі «забирайся вже звідси, Марку». Цього разу все було, мабуть, ще гірше, ніж зазвичай, адже я не тільки намагався заробити достатньо грошей, щоб родина мала, на що жити, але й старався зрушити з місця свою ідею про створення бренду спортивного харчування, «PeakFuel». Коли наближається від’їзд, я завжди стаю розгубленим і надто чутливим, а це погана комбінація для тих, хто поруч, можу вас запевнити.
Нарешті настало 23 серпня, тож уся ця метушня скоро завершиться, принаймні для мене. Як і зазвичай, мені складно прощатися з Анною та родиною, особливо коли газети б’ються за те, щоб почути від мене якусь фразу для цитування (вони таки дістали одну непогану від Анни: щось про те, що краще, коли я підіймаюся в гори, а не захаращую дім!). Після того, як ми покружляли між Ханмером і Крайстчерчем, залагоджуючи останні справи, та остаточно зі всіма попрощалися, я врешті вилетів із Крайстчерча до Окленда, збираючись далі вирушити до Бангкока Тайськими авіалініями.
Щоб упоратись з усім зайвим багажем, який потрібен для того, щоб піднятися на гімалайську вершину, і розуміючи, що наступні шість тижнів спатиметься мені несолодко, я доплатив за те, щоб летіти бізнес-класом. Я очікував на розкіш, та саме цього я й не отримав: літак виявився старим MD-11. Боже, я й не думав, що такі старі літаки ще літають. Сервіс був чудовим, як завжди, але, як порівняти з тими новими літаками, якими нас розбещують останнім часом, це було трохи схоже на політ у старенькому DC-3.
З Окленда до Бангкока через Сідней, посадка о 4.20 ранку в спеці та вологості, які притаманні Таїланду. Чорт, який невдалий