Крихітка Елізабет, замість ‘‘Прислуги’’, забрала її власноруч, просунувши голову в отвір над дверима так, що її личко облямував плющ. Вона – мала, бліда, золотоволоса й задумлива. Її оченята, що дивилися на мене у вечірніх сутінках, – великі й світло-карі. Її сріблясто-золоте волосся з проділом посередині, просто пригладжене на голові гребінцем, хвилями спадає на плечі. Вона мала блідо-блакитну картату сукенку й вираз обличчя як у королеви фей. Ребекка Дью сказала б, що вона створює ‘‘ніжне враження’’, а мені вона видалася дитиною, якій так чи інак бракує поживи… не для тіла, а для душі. Вона швидше місячний промінчик, не сонячний.
– Ти Елізабет? – спитала я.
– Не сьогодні, – серйозно відповіла вона. – Сьогодні вечір, щоб бути Бетті, бо сьогодні мені подобається усе на світі. Минулого вечора я була Елізабет, а завтра я, мабуть, стану Бет. Усе залежить від настрою.
Ось тобі й дотик спорідненої душі. Я вмить відгукнулася на нього.
– Ой, як же приємно мати ім’я, яке можна так легко міняти, й відчувати, що хай там як, а воно твоє власне.
Крихітка Елізабет кивнула.
– Я можу придумати з нього море імен. І Елсі, і Бетті, й Бесс, і Еліза, і Лісбет, і Бет… тільки не Ліззі. Я ніколи не почуваюся як Ліззі.
– А хто б почувався? – спитала я.
– Ви думаєте, що це по-дурному, панно Ширлі? Бо так вважають Бабуся й ‘‘Прислуга’’.
– Зовсім не по-дурному… дуже розумно й дуже гарно придумано.
Крихітка Елізабет округлила на мене очі, глянувши поверх своєї склянки. Я відчула, що зараз мене оцінюють на якихось таємничих вагах душі, й одразу ж зрозуміла, що, на щастя, мене не забракували. Бо Крихітка Елізабет попросила мене про одну послугу… а Крихітка Елізабет не просить про послуги в тих, хто їй не подобається.
– Можна, щоб ви підняли кота й дозволили мені його погладити? – боязко спитала вона.
Порошинка лащився мені до ніг. Я його підняла, Крихітка Елізабет простягнула ручку і з захватом погладила його по голові.
– Я більше люблю кошенят, аніж немовлят, – сказала вона, поглядаючи на мене з химерним виразом малої бунтарки, так наче знала: це мене вразить, але я за всяку ціну повинна почути правду.
– Думаю, ти ніколи не займалася немовлятами, тому й не знаєш, які вони милі, – усміхнулася я. – У тебе є кошеня?
Елізабет заперечно похитала головою.
– Ні, Бабуся не любить котів. А ‘‘Прислуга’’ їх ненавидить. ‘‘Прислуги’’ сьогодні немає вдома, тому я змогла вийти по молоко. Я люблю виходити по молоко, бо Ребекка Дью дуже приємна жінка.
– Ти б хотіла, щоб сьогодні принесла молоко саме вона? – засміялася я.
Елізабет похитала головою.
– Ні. Ви теж дуже приємна. Я завжди хотіла з вами познайомитися, але боялася, що це могло б статися після того, як настане Завтра.
Ми стояли під будинком й балакали, а я, поки Елізабет елегантно попивала молоко, дізналася про Завтра геть усе. ‘‘Прислуга’’ їй сказала, що Завтра ніколи не настане, та Елізабет тямить