говорив їй і раніше, – але цього разу він говорив непохитно і рішуче. Тут, в цьому місці, це було значно простіше – бо він ледь розрізняв у напівтемряві риси її обличчя, і ще тому, що десь посеред його тиради вона розплакалася, що розлютило його.
– Я знала, що тебе вважають легковажним, – прошепотіла вона, – але такого я не очікувала. Хоч би як там було, у мене вистачить гордості більше тобі не докучати. – Вона завагалася. – Але я хочу з тобою ще раз зустрітися, щоб попрощатися інакше.
– Ні.
– Якісь заздрісні дівчата наговорили дурниць про мене?
– Ні. – Потім, зневірившись, він завдав їй останній удар. – Я зовсім не легковажний і раніше таким не був. Я просто ніколи тебе не кохав і навіть ніколи не обмовився словом про це.
Здогадуючись про той безпорадний вираз, який з’явився на її обличчі, Ентоні відвернувся і зробив крок убік. Коли він знову подивився туди, де вона тільки-но стояла, то побачив лише, як зачиняються двері – вона пішла.
– Жозефіно! – вигукнув він з безпорадною жалібністю, однак жодної відповіді не пролунало. Він так і стояв, збентежений тим, що тільки-но накоїв – серце його похолонуло, коли він почув звук автомобіля, що від’їжджав.
Під’їхавши до будинку, Жозефіна віддячила маленьким тістечком і слабкою надією Едові Бементу, який люб’язно погодився стати на сьогодні її шофером; увійшла в будинок із чорного ходу і піднялася до своєї кімнати. Одягаючи вечірню сукню, вона встала якнайближче до відчиненого вікна – щоб застудитися і померти.
Розглядаючи себе в дзеркалі ванної кімнати, вона не витримала і розплакалася, потім сіла на край ванни і видала такий звук, ніби хотіла придушити кашель, що раптово підступив до горла, після чого зайнялася своїми нігтями. Трохи пізніше, в ліжку, у неї ще буде час, щоби проплакала хоч цілу ніч, коли всі заснуть, – але треба було пережити цей вечір…
На весільній церемонії Мері Джексон і Джексона Ділана сестри і матір стояли поруч. Це була сумна і сентиментальна церемонія, що знаменувала завершення прекрасної юності чарівної дівчини, яку всі любили й обожнювали. Хоча жодний сторонній спостерігач не помітив би нічого, що символізує закінчення юності, з позиції цього десятиліття певні моменти церемонії видавалися припорошеними старомодністю і злегка віддавали лавандовим ароматом старовини. Наречена підняла фату з обличчя та усміхнулася тією чарівно-серйозною усмішкою, яка й робила її «чарівною». Коли вона подивилася на друзів і подруг, ніби обіймаючи їх востаннє, на її щоках забриніли сльози. Потім вона повернулася до чоловіка, такого ж невинного і серйозного, як і вона сама, немов говорячи: «Все скінчено. Тепер я, віднині і навіки, належу лише тобі».
Констанція, яка вчилася в одній школі з Мері Джексон, сиділа на церковній лаві і, не криючись, від щирого серця, яке калатало у неї в грудях, ридала. Обличчя Жозефіни, яка сиділа поруч, виражало складніші почуття – здавалося, вона пильно спостерігала за тим, що відбувається. Один або два рази – хоча обличчя її залишалося все таким само