велосипеда й багато-багато іншого), що мали Сьома, Геник, Дімочка та інші кляті друзяки.
Шрам уже почав був здогадуватися, що, швидше за все, батьки його не люблять, коли ці підозри підтвердилися. Побачивши синову повістку в армію, його батько – на відміну від інших, люблячих батьків – і пальцем не поворухнув, щоб сина відмазати. Тож, тоді як Сьома й Дімочка пакували речі до столиці на куплені батьками місця за університетськими партами, а Геник і далі насолоджувався дебошами й байдикуванням, Шрам пішов відбувати військову повинність. І, зачиняючи за собою хвіртку батьківського двору, він твердо для себе вирішив: більше сюди не повернеться. Навіть у гості! Ні на хвилину! Крапка!
В армії медом мазано не було. Як не було й після неї. Відслуживши, Шрам зненацька збагнув, що не вміє робити нічого, крім як виконувати накази. Які тут були варіанти? Освіти було лише одинадцять класів школи. Водійських прав не мав. На підсобні роботи з будівництва чи вантажні підробітки Шрам влаштуватися не міг: отримавши дембеля, він так гуляв, що впав із танка, розсік щоку й пошкодив собі спину, отримавши абсолютну непридатність до важких робіт і безкоштовний додаток у вигляді шраму на щоці та відповідного прізвиська. З усього цього прізвисько виявилося позитивним моментом: Шрам отримав можливість позбутися останнього зв’язку зі своїм минулим – свого імені.
Після довгих і безрезультатних пошуків роботи (чомусь навіть в охорону влаштуватися не виходило) Шрам випадково зустрів армійського приятеля, який запросив його на святкування дня народження. Після гулянки Шрам прокинувся в ліжку немолодої, але самотньої й відносно забезпеченої жінки. Так почалася його «кар’єра» утриманця. І заразом розуміння того, що він – гвинтик у трубі й нічого з цим зробити не здатен.
Мінялися жінки, мінялися місця Шрамового осідання, мінялися шпалери на стінах – це, мабуть, і все, що мінялося. Оскільки шпалери здебільшого були дешевенькі, Шрам і дійшов висновку, що йому дісталася каналізаційна труба.
Але якби його спитали, чи можна в каналізації знайти щось гарне, він без роздумів відповів би: «Лейлу».
Власне, він її зустрів у звичайній електричці. Вона сиділа навпроти, глибоко про щось замислившись і час від часу смішно посмикуючи кутиками губів. Через п’ять хвилин підглядання за нею Шрам зрозумів, що не може з нею не заговорити. Через п’ять хвилин після того, як вона вийшла на своїй станції, він збагнув, що не зможе її забути.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.