сухо вимовила вона й повернулася до перебирання своїх трав’яних запасів.
Упевнившись, що «теща» його не бачить, Шрам скривив мордяку, беззвучно передражнив її побажання і, трохи втішившись цим ритуалом, узявся нарізати сало.
Рипнули двері. Шрам із надією підвів очі від огірків, та за мить знову схилився над своєю трапезою. Мала, непоказна відвідувачка була йому нецікава.
Міла тим часом, швидко вистрибнувши з чобіт і розкутавши рота з-під шарфа, поклала перед Серафимою пакетик із кількома коробочками.
– Ось, знайшла трохи дешевше. – І вона поклала на пакетик скручені гривні. – Як там Лейла?
Серафима прибрала гроші до кишені, пакетик залишила біля плити. Вона уважно оглянула дівчину, дозволивши собі поміркувати над чимось.
– Оживає, – всміхнулася Серафима. – Ліки, що ти принесла позавчора, добре помогли. А з оцим, – вона постукала пальцем по пакетику, який принесла дівчина, – за кілька днів буде скакати, як коняка.
Міла аж просяяла, розправила плечі.
– То з нею можна побалакати?
– Якщо ви не збираєтеся їсти з одного корита й цілуватися в губи, то можна! – І Серафима показала Мілі на двері кімнати.
Лейла гніздилася в старому кріслі, підклавши під себе одну ногу, і гортала якусь книжку. Її щоки ще мали зеленавий відтінок, але з очей уже зник хворобливий блиск, а та нога, що вільно звисала з крісла, доволі жваво шарпала кáпець. Вона якраз насолоджувалася тією стадією хвороби, коли самопочуття вже досить стерпне, але до роботи ще ніхто не жене. Коли двері до її кімнати прочинилися, вона на якусь мить перелякалася, що зірковий час минув і мама придумала їй якесь «нескладне діло». Але чомусь на порозі стояла одна із Зайченкових дівок.
– Ти чого знову приперлася? – досить різко привітала вона гостю. Негативний осад від їхньої останньої зустрічі все ще гірчив.
Міла спочатку заклякла, але швидко оговталася й підійшла ближче до крісла.
– Я… я просто хотіла… подякувати тобі за… ну, за допомогу, – затинаючись, почала пояснювати Лейлі причини свого візиту. – А ще, щоб вибачитися за свою маму, вона тоді дуже переживала і не могла тверезо оцінити обстановку… А ще, щоб віддати тобі борг…
Міла витягла з кишені пачку складених удвоє двадцяток і несміливо пом’яла їх у руці.
– От тільки… у мене зараз є лише сотня, і я хотіла тебе просити, щоб решту віддати трохи пізніше… – Вона глипнула на застигло-войовниче Лейлине обличчя й швидко додала: – Але якщо тобі треба просто зараз, то я можу замість грошей віддати тобі оце! – Міла ліктем притулила до себе купюри і зняла з пальця іншої руки маленьку золоту каблучку – єдину на всі десять тремтячих пальців.
Лейла дивилася на це дійство, не ворухнувши жодним м’язом. Її вразила така дурна й водночас така зворушлива щирість. Це зовсім не те, що вона звикла бачити коло себе, тому навіть не знала, як реагувати.
– І що я маю з отим робити? – буркнула Лейла, киваючи на каблучку. – Покладу в коробочку і час від часу