варила і прибирала.
Капітан Відаль зі своїми офіцерами саме планував полювання на цих людей, коли вона принесла хліб, сир і вино за його наказом.
Колись давно на цьому столі, де зараз розклали мапу, мірошникова дружина подавала вечерю. Тепер тут подавали лише смерть. Смерть і страх.
У каміні палахкотіло полум’я, відкидаючи на побілені стіни та схилені над мапою обличчя тіні ножів та гвинтівок. Мерседес поставила тацю і нишком кинула оком на позначені армійські позиції.
– Партизани тримаються лісу, бо їх там складно вистежити, – голос у капітана був такий же безвиразний, як і його обличчя. – Ця підлота знає місцевість значно краще за нас. Тому ми перекриємо всі підходи до лісу. Тут. І ось тут.
Палець у чорній рукавичці вдарив по карті, наче снаряд.
«Слухай уважно, Мерседес. І розкажи братові про їхні плани, інакше за тиждень його спіткає смерть».
– Провізія, ліки – ми все замкнемо на складі. Ось тут, – Відаль позначив на мапі розташування млина. – Треба зігнати їх із гір. Так вони самі до нас прийдуть.
«Тут, Мерседес. Вони все триматимуть тут!»
Вона повільно розкладала їжу на столі, рада, що невидима в їхніх очах – як служниця, як інтер’єр, як крісло і камінні дрова.
– Поставимо три нові командні пости. Тут, тут і ось тут.
Капітан виставив на карту бронзові мітки. Мерседес очей не зводила з його рук у темних рукавичках. Ось ким вона була: очима і вухами кроликів, на яких вони полювали, тиха і невидима, наче мишка.
– Мерседес!
Подих урвався, коли та чорна рукавичка стиснула її плече.
Відаль підозріливо мружив очі. «Він так на всіх дивиться із підозрою, Мерседес», – заспокоїла вона сама себе, щоби перестало так калатати серце. Йому подобалося спостерігати, як під його поглядом на чужому обличчі розповзався страх, але Мерседес занадто часто грала в цю гру, щоб себе видати. Вона лише мишка. Невидима. Їй кінець, якщо він раптом розгледить у ній лисицю чи кішку.
– Поклич доктора Феррейру – хай спуститься.
– Так, señor[3].
Вона опустила голову, зіщулилася. Більшість чоловіків не люблять високих жінок. Відаль не виняток.
Три командні пости. І ліки з провізією привезуть на млин.
От ось це вже точно стане в пригоді.
4. Троянда на темній горі
Доктор Феррейра був добрим і лагідним чоловіком. Офелія це зрозуміла, щойно він зайшов до матері у кімнату. Доброту видно незгірш за жорстокість. Вона випромінює тепло і світло, а лікар повнився ними обома.
– Це допоможе вам заснути, – пояснив він матері й додав кілька крапель янтарної рідини в склянку води.
Мати не сперечалася, коли лікар порекомендував їй кілька днів постільного режиму. Дерев’яне ліжко було величезне, тож їм із Офелією не бракувало місця. Матері було дуже зле, відколи вони приїхали в це мізерне місце. На лобі виступив рясний піт, а вродливе обличчя кривилося від болю. Дівчинка хвилювалася, але її заспокоював спокійний вигляд, із яким лікар крапав мікстуру.
– Двох крапель