уже ступив крок уперед, аж тут двері спальні відчинилися, і на порозі з’явилася довготелеса, худорлява постать Шерлока, обличчя бліде та підтягнуте, але крок і витримка були такими ж бадьорими, як завжди. Одним стрибком він опинився біля вікна та поправив фіранку.
– Так буде краще, Біллі, – озвався він. – Ви ризикували своїм життям, юначе, а я поки що не можу обійтися без вас. О, Ватсоне, приємно знову вас бачити у вашому старому помешканні. Ви з’явилися у небезпечну хвилину.
– Я так і подумав.
– Можете йти, Біллі. Цей хлопчик – проблема, Ватсоне. Наскільки виправдано дозволяти йому ризикувати життям?
– А в чому небезпека, Голмсе?
– У раптовій смерті, сьогодні ввечері може щось трапитись.
– І що саме?
– Що мене вб’ють, Ватсоне.
– Ви, мабуть, глузуєте, Голмсе.
– Навіть моє обмежене почуття гумору могло б вигадати кращий жарт, ніж цей. Але доки ми можемо насолоджуватися життям, чи не так? Алкоголь дозволено? Газована вода та сигари – на старому місці. Дозвольте ще раз запропонувати вам ваш улюблений фотель. Сподіваюся, ви ще не стали зневажати мою люльку та мій жалюгідний тютюн? Вони мені зараз часто замінюють їжу.
– Але чому б не краще поїсти?
– Тому що розумові здібності загострюються, коли голодуєш. Звісно, ви як лікар, мій любий Ватсоне, маєте визнати, що травлення відбирає кров, дуже потрібну для мозку. А я – мозок, Ватсоне. Решта мене – лише додаток. Тому маю рахуватися з мозком.
– А що це за небезпека, Голмсе?
– Ага. У вашому випадку не зайвим було б запам’ятати ім’я й адресу вбивці. Ви зможете передати їх Скотленд-Ярду, з моєю любов’ю та прощальним благословенням. Його ім’я – Сильвіус, граф Неґретто Сильвіус. Запишіть це, обов’язково запишіть! Мурсайд-Гарденс, 136, Північний схід. Занотували?
Чесне обличчя Ватсона засмикалося від тривоги. Він занадто добре знав величезні ризики, на які наражає себе Шерлок, і добре тямив, що сказане ним, швидше за все, применшення, а не перебільшення. Ватсон завжди був людиною дії, тому не став гаяти часу.
– Розраховуйте на мене, Голмсе, у найближчі дні.
– Ваша мораль навіть на трохи не покращилася, Ватсоне. Ви додали брехню до всіх інших своїх вад. Ваш вигляд має ознаки зайнятого медика, котрого щогодини чекають пацієнти.
– Вони не такі важливі. А чому ви не можете заарештувати цього хлопця?
– Можу, Ватсоне. Тому він так і турбується.
– То чому б не зробити це?
– Бо я не знаю, де діамант.
– А, Біллі мені казав, що зникла коштовність корони.
– Атож, великий жовтий камінець Мазаріні. Я розкинув свої тенета й уже спіймав у них рибу. Але не камінчик. Тож яка користь від їхнього арешту? Певна річ, ми можемо зробити світ кращим, ув’язнивши їх. Але це не те, чого я хочу. Я хочу камінець.
– І цей граф Сильвіус – одна з ваших рибин?
– Авжеж, він акула, що кусається. Інша риба – боксер Сем Мертон. Непоганий хлопець, але граф його використовує. Сем не акула. Він велика, дурна,