знову цього скромного житла. Я це чудово усвідомлював. Ми всі схильні помилятися, про що потім шкодуємо. Але ви мене не впізнали, тож ми зараз тут!
Густі брови графа насупилися ще дужче над його загрозливими очима.
– Те, що ви сказали, лише погіршує справу. Отже, це були не ваші шпигуни, а ви самі лізете в чужі справи! Ви зізналися, що переслідували мене. Чому?
– Та годі вам, графе. Ви ж звикли стріляти левів в Алжирі.
– Ну, то й що?
– Чому?
– Чому? Це спорт… хвилювання… небезпека!
– І, без сумніву, можливість звільнити країну від хижака?
– Точно!
– Мої причини такі ж!
Граф схопився на ноги, і його рука мимоволі потягнулася до кишені на стегні.
– Сідайте, сер, краще сідайте! Була ще одна, важлива причина. Мені потрібен цей жовтий діамант!
Граф Сильвіус відкинувся на спинку крісла зі злою посмішкою.
– Дзуськи! – видихнув він.
– Ви ж знали, що я за це вас переслідую. Справжня причина вашої появи тут сьогодні – бажання дізнатися, що я знаю про цю справу та наскільки важливо мене прибрати. Ну, маю вам сказати, що з вашої точки зору в цьому справді існує необхідність, адже я знаю все, крім того, про що ви мені зараз скажете.
– Ага! І чого ви ще не знаєте?
– Де зараз діамант корони.
Граф хитро поглянув на свого співбесідника.
– І ви хочете це знати, правильно? Й як, до дідька, я маю вам сказати, де він?
– Можете і скажете.
– Справді?
– Ви не станете блефувати зі мною, графе Сильвіус.
Очі Голмса, коли він дивився на відвідувача, звузилися та загрозливо блиснули, вони були як два сталеві леза.
– Я дивлюся на вас, наче крізь скло. І бачу вас до глибини душі.
– Тоді, природно, ви бачите, де зараз діамант!
Шерлок грайливо плеснув у долоні, а потім глузливо покивав пальцем.
– Ви знаєте, самі це визнали!
– Я нічого не визнавав.
– А тепер, графе, якщо будете розсудливі, то ми зможемо домовитися. Якщо ні, то ви постраждаєте.
Граф Сильвіус закотив очі до стелі.
– І ви ще говорите про блеф! – зронив він.
Голмс у задумі поглянув на нього, наче гросмейстер, котрий обмірковує свій вирішальний хід. Потім він відсунув шухляду столу та витягнув звідти пухкий нотатник.
– Знаєте, що я зберігаю в цій книжечці?
– Ні, сер, і не хочу знати!
– Вас!
– Мене?
– Атож, сер, вас! Ви весь тут – усі події вашого мерзенного та небезпечного життя.
– Прокляття, Голмсе! – вигукнув граф із палаючими очима. – Мій терпець має межі!
– Все тут, графе. Реальні факти про смерть старої пані Гарольд, котра залишила вам маєток Блаймер, який ви так швидко проциндрили.
– Це лише ваші мрії!
– І повна історія життя панни Мінні Воррендер.
– Облиште! Ви нічого з цим не зможете вдіяти.
– Тут є ще багато, графе. Ось пограбування потяга на шляху до Рів’єри 13 лютого 1892 року. Ось підроблений чек